Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

Під час козацької ради 5 квітня 1710 р. було схвалено документ «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (згодом цей документ назвали «Конституцією Пилипа Орлика» та «Бендерською конституцією»).

Основу «Пактів і конституцій... « становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов'язки. Документ складався зі вступу й 16 статей.

Це й вирізняло ухвалений документ від традиційних гетьманських статей, що базувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором. Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу.

Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.

Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів.

Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу – Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад. Такі особливості документа далекоглядно передбачали майбутні напрямки розвитку демократичних держав.

 

 

Іван Скоропадський (1646-1722) був палким прихильником І. Мазепи, але через деякі обставини не перейшов разом з гетьманом на бік шведів. У листопаді 1708 року на Генеральній військовій раді в Глухові, за рекомендацією царя Петра І, його обрали гетьманом.

17 липня 1709 року, незабаром після Полтавської битви, гетьман Іван Скоропадський надіслав на затвердження Петрові І «Просительні статті» – підготований ним новий проект міждержавної угоди, яка мала регулювати відносини Гетьманщини з Російською імперією. Новий гетьман просив царя підтвердити права й вільності України, які були задекларовані царським указом від 1 листопада 1708 року. Подані цареві договірні умови складалися з 14 статей, зокрема вони містили пункти:

• підпорядкувати українське військо під час походів козацькому командуванню;
• повернути українській армії артилерію, захоплену московськими військами в Батурині;
• заборонити московським воєводам утручатися у внутрішні справи Гетьманщини;
• звільнити українське населення від військових постоїв московської армії тощо.

У відповідь на звернення гетьмана 11 серпня 1709 року був виданий царський «Рішительний указ», який, формально підтверджуючи попередні запевнення про збереження державно-правового статусу Гетьманщини, насправді був спрямований на поступову ліквідацію її політичної автономії. Відповідь Петра І зводилася до того, що «український народ з ласки царя має стільки вільностей, як жоден народ у світі».

Від назви містечка, де стояв козацький табір під час підписання договору, угода між гетьманом І. Скоропадським та царем Петром І отримала назву Решетилівські статті.

Згідно з цим документом: гетьманський уряд здійснював в Україні судову та адміністративну владу; московським урядовцям, крім президентів колегій, заборонено втручатися в справи адміністративного управління; президентам різних колегій надавалося право втручатися в справи української адміністрації; українська армія під час військових походів підпорядковувалася московському командуванню; при гетьмані запроваджувалася посада міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду; значно збільшувалася кількість московських залог у містах Лівобережної України; установлювався контроль за збиранням податків і витратами на утримання гетьманської адміністрації та козацького війська; прийняття іноземних послів мало відбуватися лише в присутності царського представника.

Помер І. Скоропадський у липні 1722 року й був похований у Гамаліївському монастирі біля Глухова.

 

 

Ударом по автономії Гетьманщини було заснування з ініціативи Петра І у 1722 р. так званої Малоросійської Колегії. Формальним приводом для її створення було нібито бажання царської адміністрації навести лад у фінансових та судових справах. Фактично ж колегія підривала позиції гетьмана. Скоропадський рішуче протестував, але даремно. Незабаром, у липні 1722 р., він помер.

Малоросійська колегія – колегія Російської імперії, утворена замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини.

Складалася із шести офіцерів російських полків, розташованих в Україні. У цивільних справах підкорялася сенату, а у військових – головнокомандуючому військами в Україні. Територіально розташовувалася в Глухові. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос. Першу Малоросійську колегію очолював бригадний генерал Степан Вельямінов.

Компетенція колегії визначалась в інструкції Сенату від 16 травня 1722р. Ось основні напрями діяльності:

• приймати на розгляд та вирішувати судові справи, подані до колегії на апеляцію;
• встановити податки і слідкувати за їх надходженням в царську скарбницю;
• з зібраних коштів організувати видатки традиційні видатки і звітувати про них Сенату;
• перешкоджати старшині обтяжувати людей примусовими роботами і податками;
• контролювати квартирування російських військ, щоб вони не обтяжували населення;
• судити за позовами українців на росіян і навпаки
• контролювати адміністративну діяльність гетьмана і Ген. військ. Канцелярії.

У 1727 р. Малоросійська колегія була ліквідована і відновлена влада гетьмана. Ним став 70-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727-1734). Правове становище Гетьманщини цього часу визначалося Решетилівськими статтями – царським указом, який обмежував гетьманську владу та політичну автономію Лівобережжя: 1) гетьман міг обиратися тільки за згодою царя і не мав права на дипломатичні зносини; 2) кандидатів на посади генеральної старшини і полковників затверджував