Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

На території Слобідської України козацька старшина, монастирі, заможні козаки й міщани зосереджували у своїх руках дедалі більше земельних володінь і ставили у залежність від себе й експлуатували населення. Посилювався також і гніт царизму. Майже в усі значні міста призначалися царські воєводи, які утискували місцеве населення, установлювали повинності й обмежували права козаків.

Народні маси Слобожанщини протестували проти гніту феодалів-старшин і царських воєвод. Вони брали участь у повстанні 1668 р., що розгорнулося на Лівобережжі, а також підняли велике повстання в 1670 р. під впливом селянської війни на чолі зі Степаном Разіним.

Таким чином, у другій половині XVII ст. економічне становище Слобідської України характеризувалося, з одного боку, зміцненням феодально-кріпосницької системи із натуральним типом господарства і відсталою технікою, а з іншого – зростанням міст, ремесла і промислів, подальшим розвитком товарно-грошових відносин, а отже, і все більшим становленням капіталістичних відносин на українських землях.

 

 

І. Мазепа майже одноголосно 25 липня 1687 р. був обраний гетьманом.

Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.

Одночасно з обранням та царським затвердженням гетьмана 25 липня 1687 були підписані Коломацькі статті – міждержавний договір між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. В основу Коломацьких статей було покладено Глухівські статті. Вони складалися із 22 статей, з яких п'ять були новими.

Статті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці – Батурині – розміщувався полк московських стрільців.

Перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українського народу за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом та інших можливих дій. Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху обмеження державних прав Гетьманщини.

 

 

Оскільки на територіях, що перебували у складі Росії – Лівобережжі, Слобожанщині, Запоріжжі – польсько-шляхетського гноблення не існувало і вони були краще захищені від нападів, тут склалися більш сприятливі умови для розвитку культури, вона розвивалася інтенсивніше, ніж на Правобережжі і на західноукраїнських землях.

Освіта і друкарство. У містах існували школи, утримувані братствами. В них учні вивчали мови, граматику, риторику, політику, а у вищих класах – математику, астрономію і музику. Головним осередком освітнього, наукового, літературного і всього культурного життя України і в другій половині XVII ст. залишався Київ. Визначну роль відіграла Київська (Києво-Могилянська) колегія.

Велике значення для розвитку й поширення культури на Україні мали друкарні, які існували в другій половині XVII ст. у Києві при Києво-Печерській лаврі, в Чернігові, Львові і в інших містах.

Розвиток літератури. Усна народна на творчість. Писались полемічні твори. Розвивалася ораторсько-проповідницька проза, житійна й паломницька література. З'явилася історично-мемуарна проза. Широкого розмаху набула поезія.

Важливим жанром історичних творів стали козацько-старшинські літописи, в яких найбільш широко описувалася героїчна боротьба українського народу в період визвольної війни і автори яких відбивали ідеологію козацької старшини, що поступово перетворювалась у феодалів. На першому місці серед цих творів стоїть літопис Самовидця, опис подій у якому доведений до 1702 р.

У другій половині XVII ст. значно ширше, ніж раніше, розвинулася шкільна драма. П'єси писалися викладачами Київської колегії, а виконавцями були школярі. Від 1673 до 1095 р. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.

Музичне мистецтво. На тексти народних дум створювалася невідомими композиторами музика. Народні співаки – козаки-бандуристи – часто самі створювали тексти й музику і розносили їх по всій Україні. Починається також музична обробка народних пісень. У цей час були оброблені такі пісні, як «Та нема гірш нікому» і «Ой під вишнею, під черешнею». Продовжує розвиватися багатоголосий, партеений спів. Гарний хор і оркестр мала Київська колегія. У розвитку музичного мистецтва в Україні у другій половині XVII ст. визначне місце належало композиторові і теоретикові музики М. П. Ділецькому.

Архітектура і образотворче мистецтво. Архітектура й