Кадрове забезпечення державного управління (організаційно-правовий аспект)

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ

державного управління при президентові України

 

25. 00. 01 – теорія та історія державного управління

 

Яцуба Володимир Григорович

УДК: 35. 08

 

Київ – 1999

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській Акалемії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Бурчак Федір Глібович, Академія правових наук України, віце-президент.

Офіційні опоненти: Доктор юридичних наук, професор Авер’янов Вадим Борисович, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем державного управління та адміністративного права, доктор філософських наук, професор Гаєвський Борис Аркадійович, Міжрегіональна академія управління персоналом, завідувач кафедри соціального управління.

Провідна установа: Національна академія Служби безпеки України, м. Київ.

 

 

Вступ. Кадрове забезпечення державного управління є однією з ключових проблем державотворення. Існує безпосередня залежність результативності й ефективності управління в державі від його кадрового потенціалу. Це, в свою чергу, істотно впливає на життєдіяльність країни, добробут її громадян, міжнародний авторитет держави.

Разом з тим, саме персонал державної адміністративної системи сьогодні піддається різкій критиці. Йому дорікають за відсутність професіоналізму і компетентності, ініціативності і рішучості, прояви байдужості і корумпованості. Владні структури звинувачуються в несистемному кадровому комплектуванні апарату державного управління. Все це є наслідком того, що в Україні ще не склалася цілісна система кадрового забезпечення державного управління. Причин такого стану чимало, одна з них – традиційний емпіризм у роботі з кадрами та недостатня наукова розробленість проблеми кадрового чинника у прийнятті й реалізації державних управлінських рішень.

Людська компонента державного кадрового апарату надзвичайно складна, комплексна, багатовимірна. Розгляд суб’єкт-об’єктних управлінських відносин виявляє специфічні категорії управлінського персоналу залежно від того, на що спрямоване управління, хто його здійснює, як кількісно й якісно вимірюється кінцевий результат. Адже держава тією чи іншою мірою регулює всі сфери діяльності суспільного організму, здійснюючи законодавче, виконавче і судове владне управління. Нині в Україні діє близько ста центральних органів влади, понад 30 тис. адміністративно-територіальних утворень, функціонують 533 місцеві державні адміністрації та 12, 5 тис. місцевих рад. Загальна кількість працівників в органах і структурах державної влади та місцевого самоврядування становить близько 550 тис., у тому числі понад 230 тис. державних службовців. Крім того, існує державний сектор економіки, що передбачає господарське управління держави в різних економічних галузях, яке має забезпечувати функціонування більше 5, 5 тис. підприємств, установ, організацій державної форми власності.

Все це потребує великого, різноманітного й різнорівневого корпусу управлінців, який треба формувати, підтримувати, відтворювати, розвивати. Неоднорідність і різноякісність кадрового складу зумовлює різні форми і методи організаційної роботи з ним та різнотипне законодавство (кодекс законів про працю, специфічні закони про державну, військову службу тощо). Вітчизняний і світовий досвід побудови ефективної системи державного управління, закономірно зростаюча увага людства до соціально-гуманітарних аспектів стабільного розвитку підтверджують імперативну роль і принципову незамінність людського фактору в державних управлінських структурах.

На підставі викладеного можна зробити висновок: потрібні спеціальні дослідження, які давали б цілісне уявлення про механізми і процеси кадрового забезпечення державного управління різними сферами суспільного життя. Згідно з предметними межами нової галузі науки “державне управління” детального аналізу заслуговують принципи становлення, закономірності організації й функціонування, тенденції розвитку кадрового забезпечення державного адміністративного апарату як вихідної умови та дійового чинника успішного здійснення соціальних реформ.

Актуальність теми. Дисертаційне дослідження спрямоване на розв’язання важливої, проте малодослідженої проблеми наукового обгрунтування організаційно-правових засад і заходів щодо надійного кадрового супроводу функціонування й розвитку державної адміністративної системи України. В дисертації досліджуються умови і фактори політико-правового та організаційно-методичного характеру, що є визначальними для становлення й удосконалення системи кадрового забезпечення державного управління й основного інституту такого забезпечення – державної служби. Актуалізується потреба в науковому обгрунтуванні організаційно-правових, економіко-фінансових, психолого-педагогічних й інших заходів по створенню ефективної системи пошуку, відбору, підготовки, використання, утримання і оцінки професійно компетентних і відповідальних фахівців державного управління. Ця проблема є багатогранною та багатоаспектною.

Наукове осмислення цих процесів потрібне насамперед з огляду на масштабність і динамізм формування в Україні органів державної влади, які разом з органами місцевого самоврядування здійснюють державне управління, з одного боку, та швидке утвердження принципово нових суспільних відносин, за яких при збереженні державного сектора економіки, його керованості, він стає рівноправним з приватним та самоврядним секторами, з другого боку. Такі дослідження необхідні і для розв’язання проблем виваженого й послідовного проведення ринково-реформістських трансформацій в суспільстві. Нагальну потребу в науковому обгрунтуванні шляхів, принципів і засобів упорядкування організаційно-правового поля кадрової підтримки управлінського апарату держави зумовлюють також кардинальні зміни в характері та змісті діяльності державного адміністративного персоналу, підвищення суспільних вимог до якості й доступності державних послуг, їх кінцева орієнтація на потреби громадян.

Окремі важливі сторони кадрового забезпечення державного управління, включаючи державну службу, через його надзвичайно велике значення вже стали предметом розгляду багатьох дослідників, а саме: В. Б. Авер’янова, Г. В. Атаманчука, В. Д. Бабкіна, В. М. Бебика, Ф. Г. Бурчака, Б. А. Гаєвського, Б.