Категорія “стиль життя” та її соціокультурна експлікація

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

 

УДК 140. 8 (477)

 

КОВАЛЬ Алла Валеріївна

 

 

09. 00. 03 – соціальна філософія та філософія історії

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис. 

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Богданов Володимир Семенович, Черкаський навчальний центр Одеської національної юридичної академії, директор, Міністерство освіти і науки України.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Скуратівський Віталій Андрійович, Українська Академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри соціальної та гуманітарної політики (м. Київ) кандидат філософських наук, доцент Бойченко Михайло Іванович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

Захист відбудеться 26 вересня 2002 р. о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 456. 01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014 м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань

 

 

Актуальність теми дослідження. Сучасна трансформація системи ціннісних орієнтацій, розширення можливостей самореалізації та вибору цілої множини засобів прояву індивідуальності зумовлюють тенденцію до збільшення різноманітних варіантів соціальної взаємодії, внутрішнього світу людини із зовнішньою фізичною та соціальною реальністю, а також до якісно іншої змістовної наповненості її життя.

Серед зазначеного розмаїття цих засобів особливу увагу сьогодні привертає стиль життя людини як посередник між нею та навколишнім світом. Актуалізований внаслідок звільнення людської особи від необхідності повсякчас дбати про своє матеріальне існування й виживання, стиль життя, таким чином, репрезентує її індивідуальне неповторне обличчя, високий рівень особистої свободи, яка спрямовується на реалізацію потреби самотворення людини.

Спроможність самостійно приймати рішення, самовизначатися та самореалізовуватися в надзвичайно строкатому, аморфному й нестійкому соціальному середовищі, бути здатною на відповідальні, часто нестандартні вчинки, мати своє власне обличчя, тобто стиль, що виступає інтегральним показником самобутності особистості й ознакою її індивідуальної цілісності та є запорукою людського самоздійснення в найскладніших соціальних обставинах – ось ті вимоги, які висуває сьогодення перед людиною в умовах демократизації та реформування сучасного українського суспільства.

Необхідність більш інтенсивного залучення особистісного фактора до процесів соціальної трансформації спонукає до виявлення власне соціальних параметрів стильової самореалізації людини, а отже і до дослідження сутнісних ознак стилю, його природи, структури, детермінант розвитку.

Зважаючи на багатозначність, полісемантичність поняття “стиль”, його міждисциплінарний статус, виникає потреба уточнення його змісту, аналізу закономірностей його еволюції та форм прояву на соціокультурному тлі.

Стан наукового опрацювання проблеми. Поняття “стиль життя” вводить у науковий обіг М. Вебер, який розглядає його, насамперед, в соціологічному контексті як критерій соціальної стратифікації, чинник, що інтегрує певну соціальну групу й водночас перешкоджає переходу особи із однієї групи в іншу. Його послідовники розробляють різноманітні концепції так званих субкультур, яким відповідають різні стилі життя, і доходять висновку, що відмінності між людьми зумовлюються не належністю до суспільного класу, а віковими характеристиками, певним типом культури тощо.

Подальший розвиток зазначеної проблеми пов’язаний із феноменологічною традицією, зокрема, з іменем визначного австрійського вченого Альфреда Адлера, який витлумачує стиль життя як прояв індивідуальної цілісності особистості, що активно прагне досконалості. Це поняття він використовує також для позначення сукупності захисних стратегій та компенсаторних прийомів, які застосовує суб’єкт у відповідь на вплив з боку найближчого соціального оточення.

Своє продовження аналіз проблеми стилю життя з позицій психології особистості в контексті особливої інтегральної характеристики, що описує своєрідність поведінкового прояву людини, знаходить у працях Г. Олпорта, У. Корнера, Г. Роршаха, Вартегга, Клейна, які припускають, що певні формальні ознаки стилю життя, незалежно від їх походження, повинні засвідчуватися найрізноманітнішими діями суб’єкта.

Еволюція досліджень цієї проблематики в західній психології детермінує розуміння стилю життя як стратегічного рішення на основі життєвих планів індивіда, завдяки чому загальні стильові особливості можуть проявлятися у формі патернів організації повсякденного життя (Д. Ройс, Є. Поуелл).

Дослідження стильової проблематики знаходить своє відображення також у плідних спробах формування концепції індивідуального стилю діяльності (Е. В. Климов, В. С. Мерлін та його школа), що тлумачиться як зумовлена типовими особливостями нервової системи стійка система засобів оптимальної діяльності. Визначальною рисою такого підходу є акцент на адаптивній функції стилю, в структурі якого окреслюються дві складові – психофізіологічна та психічна. У руслі цього напрямку вивчаються стиль спілкування (В. Мерлін), індивідуальний емоційний стиль (Л. Я. Дорфман), стиль активності (Б. А. Вяткін), стиль розвитку особистості (С. П. Карпова), стиль самоорганізації діяльності (О. Я. Андрос), стиль саморегуляції (В. І. Морсанова) та ін.

У колективній монографії “Стиль жизни личности. Теоретические и методологические проблемы” (К. : Наукова думка, 1982. – 372 с., автори: Р. Ануфрієва, Є. Головаха, О. Донченко, О. Злобіна, М. Кирилова, О. Кронік, Н. Паніна, В. Рибаченко, Л. Сохань, В. Тихонович, А. Угримова, М. Шульга), яку можна вважати однією з перших вітчизняних спроб філософського осмислення досліджуваної проблеми, стиль життя розглядається як індивідуально-особистісна форма прояву