Категорія “стиль життя” та її соціокультурна експлікація

У другому параграфі – “Зміст та форми стилізації життя в умовах соціальної аномії” – простежується специфіка здійснення стилізації життя особистістю за відсутності чітких ціннісних орієнтацій та кризи моральних засад буття суспільства, що, передусім, спричинює втрату особистісної ідентичності. Остання, у свою чергу, проявляється у забутті людиною свого минулого (“втрата біографії”) та авантюризації її поведінки.

У цьому зв’язку дисертант звертається до досвіду вітчизняної історії, де після розпаду СРСР утворився своєрідний світоглядний та культурний вакуум, що став сприятливим підґрунтям для поширення, насамперед, сурогатних культурних форм та життєвих стилів. Особливістю процесу самоідентифікації особи в таких обставинах є обернена його логіка, адже він не розпочинається, а завершується формуванням соціального інтересу, не завершується, а розпочинається предметною та поведінковою презентацією; він ніби є зворотнім до процесу виникнення культурної форми, тобто є свого роду стильовим інсценуванням.

Автор зауважує, що інсценувальний характер процесів стилеутворення особливо очевидний в періоди революційних соціальних змін: тут стилізація життя відіграє роль чи не найбільш ефективного засобу пристосування до дійсності, набуваючи вигляду соціальної мімікрії – тобто імітації, наслідування, відтворення вже сформованих в попередніх культурах чи в досвіді минулих поколінь взірців та способів поведінки. Однією із визначальних ознак соціальної мімікрії є маскування, тобто приховування нових явищ за традиційними, або, навпаки, прагнення видавати старе за нове.

Серед найбільш поширених форм соціальної мімікрії дисертант виділяє дві: мімікрію-захист та мімікрію-ціледосягнення. Мімікрія-захист пов’язана із свідомим чи неусвідомленим підлаштуванням поведінки під узвичаєні норми та прийняттям облудного образу заради виживання. Вона може мати як інтроспективний, так і екстраспективний характер, бути наслідувальною та спадковою, а також приймати форму соціального міметизму. Мімікрія-ціледосягнення визначається як такий спосіб життєдіяльності, при якому соціальний суб’єкт втілює у життя гнучку технологію поведінки, що дає йому змогу, маскуючи свою справжню мету, що суттєво різниться із суспільними настановами і вимогами, досягати цілі, за будь-яку ціну набувати бажаного соціально-значущого статусу, успіху, процвітання. Основними її формами автор вважає імітацію, лицедійство, єзуїтство та соціомутацію.

Як зазначається у дисертації, в умовах аномії, тобто стану зруйнованості нормативно-ціннісної системи суспільства, руйнації зазнає і весь механізм адаптації та соціалізації індивіда. Водночас розпочинається протилежний процес – кристалізація нової ціннісно-нормативної системи на основі індивідуальних ціннісних уподобань та ціннісних орієнтацій, які у цілісному вигляді усвідомлюються як стиль життя.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, визначаються його перспективні напрями. Зокрема, підкреслюється, що:

cтиль життя є індивідуально-своєрідною системою стійких засобів та форм опосередкування особистістю об’єктивних умов життєдіяльності, а його специфіка детермінується особистісними й соціальними регуляторами;

чим жорсткішою є регламентація життя особистості, чим однозначніше в індивідуальній свідомості та поведінці позначаються стилеутворювальні моменти епохи, тим менше проявляються індивідуальні стилі в усіх сферах діяльності; таким чином, жорстка регламентація можливостей вибору призводить до домінування надіндивідуального, анонімного стилю життя, за яким самовираження індивідуальності втілюється переважно мірою опанування заданих форм;

існує певна залежність диференціації стилів життя як прояву індивідуальності людини від демократизації суспільного життя, розширення сфери самовираження особистості, що не тільки кількісно збільшує стильові прояви індивідуальності, а й сприяє, особливо в умовах перехідного стану суспільства, виникненню якісно інших форм життєдіяльності людей і відповідно нових способів взаємодії індивідуальності та середовища;

стиль життя є результатом морально-естетичного синтезу, який виражає гармонію суспільного й особистісного аспектів життя людини, забезпечує можливість її щонайповнішої самореалізації в соціально значущих формах;

характерною рисою постмодерністського стилю життя є, насамперед, відмінне від класичного онтологічне підгрунтя способу особистісної ідентифікації, де здійснюється відмова від орієнтації на загальне як втілення сутності людини і адекватнішою стає автентична онтологія, власний стиль (а не “наш спосіб”!) життя;

в ситуації постмодерну основною формою особистісної самореалізації є стилізація життя, яка поєднує в собі як прагнення особистості до наслідування певних життєвих стандартів, так і бажання за будь-що бути неповторною, оригінальною;

в умовах соціальних трансформацій, що супроводжуються руйнуванням усталених світоглядних та ціннісних орієнтацій, стилетворча активність особистості спрямовується передусім на формування суто зовнішніх, формальних життєвих стандартів та характеристик, покликаних компенсувати брак осмисленості та змістовної насиченості в людських життєпроявах; показовою в цьому відношенні може бути ситуація, що склалася сьогодні в Україні, де надзвичайно поширеними стали такі побічні вияви стилізації соціального життя як соціальна мімікрія, соціальний міметизм, інсценування тощо.

 

 

Стиль життя як проблема соціально-філософського аналізу // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 22. – К. : Центр духовної культури, 2001. – С. 42-50.

Стилізація життя як спосіб особистісного самовизначення // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 23. – К. : Центр духовної культури, 2001. – С. 128-135.

Стиль як об’єкт історико-культурних та соціологічних досліджень // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 25. – К. : Центр духовної культури, 2001. – С. 54-64.

О смене ценностных ориентаций в переходном обществе // Сучасна криза суспільства і шляхи її подолання: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 27-28 квітня 1995 р. – Запоріжжя: ЗДІА, 1995. – С. 38-40.

Стиль життя та проблема соціальної самореалізації сучасної людини // Українська державна ідея: історія та сучасність: Матеріали доповідей Всеукраїнського симпозіуму, 23-24 січня 1998 р. – Черкаси: Знання, 1998. – С. 92-94.

 

 

Коваль А. В. Категорія “стиль життя” та її соціокультурна експлікація. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 03 – соціальна філософія та філософія історії. – Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена одній із найменш досліджених в соціальній філософії проблем та категорій – стилю життя, що аналізується в широкому соціально-історичному та культурологічному контексті та постає як одна із істотних для розуміння специфіки здійснення процесів самоідентифікації та самореалізації людини. Значне місце в роботі відводиться соціально-психологічному аспекту означеної проблеми, що дає змогу визначення стилю як індивідуально-своєрідної цілісної системи стійких засобів та форм опосередкування особистістю об’єктивних умов її життєдіяльності. Звертаючи увагу на зв’язок стильової проблематики із морально-естетичними вимірами людського буття, дисертант досліджує такий їх вияв як стилізація, що осмислюється насамперед як форма особистісної самореалізації людини в соціокультурній ситуації постмодерну. В умовах соціальних трансформацій, що супроводжуються руйнуванням усталених світоглядних та ціннісних орієнтацій, найбільш поширеними формами стилізації життя автор вважає соціальну мімікрію, соціальний міметизм, інсценування тощо.

Ключові терміни: стиль, стиль життя, стилізація, самореалізація особистості, індивідуальна цілісність людини, самоідентифікація, стилетворча активність особи, постмодернізм, перехідний період соціального розвитку.

 

Коваль А. В. Категория “стиль жизни” и её социокультурная экспликация. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 03 – социальная философия и философия истории. – Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена одной из наименее исследованных в социальной философии проблем и категорий – стилю жизни, которая анализируется в широком социально-историческом и культурологическом контексте и осмысливается как одна из существенных для понимания специфики осуществления процессов самоидентификации и самореализации человека. Подчеркивается, что категория “стиль жизни” позволяет рассматривать внутреннюю структуру стимуляторов поведения в аспекте трансформации содержания норм, правил, ценностей и других элементов общественного сознания в процессе их усвоения индивидуумом.

Существенное место в работе отводится социально-психологическому аспекту проблемы, что даёт возможность определения стиля как индивидуально-своеобразной целостной системы устойчивых средств и форм опосредствования личностью объективных условий её жизнедеятельности. Обращая внимание на связь стилевой проблематики с нравственно-эстетическими измерениями человеческого бытия, диссертант исследует такое их проявление как стилизация; последняя осмысливается прежде всего как форма личностной самореализации человека в социокультурной ситуации постмодерна. В условиях социальных трансформаций, которые сопровождаются разрушением устоявшихся мировоззренческих и ценностных ориентаций, наиболее распространёнными формами стилизации автор считает социальную мимикрию, социальный миметизм, инсценирование и т. п.

Дальнейшее развитие в Украине демократических тенденций, реформирование общественных отношений, становление гражданского общества предполагает осуществление ряда мероприятий, направленных на создание адекватной системы социальной стратификации, предпосылкой чего является обеспечение возможностей стилевого самоопределения каждого человека и его социального самоутверждения. Формирование личностного стиля жизни, отвечающего демократическим принципам и гуманистическим ценностям общечеловеческой культуры, видится в этом контексте основной задачей нравственного воспитания и социального реформирования.

Ключевые термины: стиль, стиль жизни, стилизация, самореализация личности, индивидуальная целостность человека, самоидентификация, стилеобразующая активность личности, постмодернизм, переходный период социального развития.

 

Koval A. V. The category “life style” and its socio-cultural explication. – Manuscript.

Dissertation for the Candidate’s Degree in Philosophy in speciality 09. 00. 03 – Social Philosophy and Philosophy of History. – The Instittute of Higher Education of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.

In the dissertation one of the least investigated in Social Philosophy problems – the category “life style” – has been analised in high socio-historical and cultural context. This category is considered to be essential for understanding specific processes of self-identification actualization of an individual. Taking into consideration the socio-psychological aspect of the abovementioned problem style is defined as an individual specific integral system of stable means and forms of individual perception of objective life conditions. Emphasizing the connection of the researched problem with moral-esthetic dimentions of human existence the author investigates stylizing as a form of self-actualization of a personality in post-modern socio-cultural situation. Under conditions of social transformations when stable value orientations are lost, the most widely used forms of life stylizing, on the authov’s opinion, are social mimicry, social mimetism, dramatization etc.

Key terms: style, life style, stylizing, self-actualization of personality, individual integrity of a person, self-identification, style-making activity, post-modernism, transitive period of social development.