Категорія “стиль життя” та її соціокультурна експлікація

У дисертації підкреслюється, що для кожного загальнокультурного стилю історичний стиль слугує світоглядним зразком – орієнтиром, за яким – свідомо чи несвідомо – формуються індивідуальні стилі, здатні відтворювати в конкретній цілісності всю сукупність макро- і мікросоціальних факторів та стильових тенденцій, характерних не тільки для загальнокультурних рівнів, але, передусім, для індивідуального буття окремої особистості.

У третьому параграфі – “Особливості осмислення та реалізації стильових характеристик людського життя в ситуації постмодерну” – виявляються основні

ознаки соціокультурного буття сучасної людини, осмислюються світоглядні зрушення, що сталися останнім часом в масовій та філософсько-теоретичній свідомості, з’ясовується смисл та онтологічний статус стильових форм. У цьому контексті дисертант апелює до вже усталеного в сучасній соціальній філософії та культурології визначення сучасності як ситуації постмодерну, в якій нетотожність, інакшість, вільний вибір варіантів поведінки, індивідуальні смаки покладаються в основу способу особистісної ідентифікації. Наявність певного життєвого стилю в постмодерністському розумінні передбачає цілковите виведення волі людини з-під тиску пануючих стереотипів мислення і таке її саморозгортання, при якому і мислення, і воля, і почуття вже не претендують на домінантність і координують одне одного. Результатом такої координації є виникнення екзистенції нового типу, для позначення якої використовують термін pastiche. Тут уможливлюється (і навіть є необхідним) співіснування найрізноманітніших ідей, логік, цінностей, тут формується орієнтована на цілісне, органічне, спокійне сприймання розірваності буття толерантність, не відома культурі модернізму. Поняття “стиль життя”, таким чином, можна розглядати як найбільш адекватну постмодерністській свідомості форму фіксації можливості здійснення життя, що приходить на зміну застарілому способу буття.

Зазначене дає підстави автору вважати закономірною тенденцію до деієрархізації ціннісних та раціональних складових світогляду сучасної людини, своєрідну його фемінізацію, що проявляється передусім у вивільненні людської чуттєвості. Саме така емансипована чуттєвість і знаходить свою соціальну реалізацію у феномені стилю життя, виступаючи при цьому його основним конститутивним елементом.

Перетворення стилю життя в провідну форму особистісного самовизначення сучасної людини зумовлює ряд істотних з філософської точки зору зрушень світоглядного характеру, серед яких – “осучаснення” будь-якої культури та вимога її прозорості (тотальної інформатизованості), відмова від ієрархічності в нормах, механізмах культуротворчості, подолання бінарних опозицій високого та низького, доброго та злого, істинного та хибного, розуміння культури як сукупності “цитат”, при якому народження нового опосередковується наслідуванням, відтворенням та інтерпретацією старого.

Розуміння особливостей функціонування світогляду постмодерністської людини може бути більш адекватним, на думку автора, за умови виявлення філософсько-онтологічних засад, серед яких виділяються фрагментація мислення (опозиціювання будь-яким дискурсам та ідеологіям), його контекстуалізація та поліфонізація, ризоматичний характер розгортання.

Таким чином, постмодернізм, з одного боку, створює винятково сприятливі соціокультурні передумови для урізноманітнення соціальних практик, стильової самореалізації людини, а з іншого, суттєво збіднює їх зміст та соціальну визначеність, зумовлює дезінтеграцію особистості, руйнує її цілісність. Означена суперечність, на думку дисертанта, знаходить своє відображення в процесах стилізації життя, які особливо виразно прослідковуються на перехідних етапах соціально-культурного розвитку та в умовах суспільної кризи.

Виявленню сутності цих процесів, їх природи та соціальних вимірів присвячений третій розділ “Стилізація життя як спосіб існування людини на перехідних етапах соціально-культурного розвитку”.

У першому параграфі – “Онтологічно-чуттєві засади стилетворчої активності сучасної людини” – здійснено спробу феноменологічного аналізу буттєвісних детермінант в процесі стилеутворення, розкривається їх естетична природа, конкретизується соціально-філософський аспект поняття “стилізація життя”.

Автор означує взаємозв’язок між категорією “стиль життя” та феноменом переживання, звертаючись при цьому до широкого масиву соціокультурних явищ в історичній логіці їх розгортання. Зокрема, переживання власної тілесності, досягаючи рівня “життя миттєвістю” перетворюється в соціокультурну форму світоставлення, стиль сучасного життя, що забезпечує реалізацію індивідуальної цілісності особистості не тільки в опредметнених формах, а й на рівні емоцій, пластики, еротики, усієї сфери підсвідомого та несвідомого.

Розглядаючи стиль життя як дієву форму відображення крізь призму соціальності та культури ставлення людини до світу, дисертант підкреслює, що стилетворча активність спирається не на будь-яке переживання, взяте в його вузько-психологічній, емоційній формі, а на переживання генералізоване, зокрема, естетичне, в якому узагальнюються найрізноманітніші прояви людського життя. При цьому об’єкт і суб’єкт такого переживання не є випадковими, а мають характер онтологічної та екзистенційної цілісності: перший постає не фрагментарно, а як певне ціле, а другий, виступаючи у всій своїй суб’єктивній тотальності, стає носієм смисложиттєвих цінностей. Його переживання перетворюється у світоставлення, а останнє – втілюється у відповідному життєвому стилі.

У дисертації зауважується, що стилізація життя – це, передусім, його естетизація, прагнення надати йому повноти, довершеної досконалості, звільнити від відчужено-споживацької зацікавленості. Визначальним чинником стилю життя сучасної людини, на думку здобувача, є онтологічна зверненість до певної іншості (іншої культури, іншої людини тощо), буття “на горизонті”, діалогічність, що перетворює будь-яке відношення в діалог з моїм “іншим я”. Всі ці чинники в своїй єдності зумовлюють своєрідний панестетизм сучасної культури та породжують амбівалентність тлумачення соціокультурних його проявів, зокрема такого феномена як стилізація життя.

Неоднозначність розуміння стилізації простежується вже на рівні естетичної теорії, де вона здебільшого витлумачується як наслідування певних художніх взірців. Наслідком такої стилізації є культура Ренесансу, що виникла в перехідний, в певному значенні кризовий період європейської історії, який у багатьох відношеннях може бути зіставленим із сучасністю. Однак постмодерністська стилізація сягає далеко за межі мистецтва