Класифікація психолого-діагностичних процедур

- природний (польовий) експеримент;

- моделюючий експеримент;

- лабораторний експеримент.

1. Природний (польовий) експеримент, як говорить сама назва цього методу, найбільш наближений до неекспериментальних дослідницьких методів. Умови проведення природного експерименту організує не експериментатор, а саме життя (у вищому навчальному закладі, наприклад, вони органічно включені в навчально-виховний процес). Експериментатор у даному випадку користується лише поєднанням різних (контрастних, як правило) умов діяльності випробуваних і фіксує за допомогою неекспериментальних або діагностичних методик їх досліджувані психологічні особливості.

Достоїнства природного (польового) експерименту (відносна замаскованість мети дослідження, досить неформальна обстановка проведення дослідження і т. д.) є наслідком його органічної включеності в умови життя і діяльності випробуваних. До недоліків цього методу відносяться: складність підбору контрастних природних умов і, зокрема, усі недоліки тих неекспериментальних і діагностичних методик, які застосовуються в складі природного експерименту і служать для відбору експериментальних даних.

2. Моделюючий експеримент. При проведенні моделюючого експерименту випробуваний діє за інструкцями експериментатора і знає, що бере участь в експерименті в якості випробуваного. Характерною рисою експерименту даного типу є те, що поведінка випробуваних в експериментальній ситуації моделює (відтворює) на різних рівнях абстракції цілком типові для життєвих ситуацій дії: запам'ятовування різних даних, вибір або постановку цілей, виконання різних інтелектуальних та практичних дій і т. д. Моделюючий експеримент дозволяє вирішувати найрізноманітніші дослідницькі задачі.

3. Лабораторний експеримент – особливий тип експериментального методу, він припускає проведення досліджень у психологічній лабораторії, обладнаній спеціальними приладами і засобами. Цей тип експерименту відрізняється також найбільшою штучністю експериментальних умов і застосовується здебільшого при вивченні елементарних психічних функцій (сенсорної і моторної реакцій, реакції вибору, розходження сенсорних порогів і т. д.) і набагато рідше – при вивченні більш складних психічних явищ (процесів мислення, мовних функцій тощо). Лабораторний експеримент більш відповідає предмету психологічного дослідження.

 

 

Всі описані вище дослідницькі методи (неекспериментальні, діагностичні й експериментальні) відрізняються констатуючим характером: описам, вимірам і поясненням піддаються емпіричні, стихійно сформовані особливості і рівні психічного розвитку.

Використання всіх цих методів не допускає вирішення завдання істотної зміни наявного предмета дослідження та завдань формування. Така принципово нова дослідницька мета вимагає застосування особливих, формуючих методів.

До формуючого дослідницького методу у психології відносяться різні види так званого соціального експерименту, об'єктом якого виступає визначена група людей:

- перетворюючий експеримент;

- психолого-педагогічний експеримент;

- формуючий експеримент;

- експериментально-генетичний метод;

- метод поетапного формування і т. д.

Основною і головною рисою всіх цих методів є, за визначенню Василя Васильовича Давидова, «... не просте констатування особливостей тих чи інших емпіричних форм психіки, а їх активне моделювання, відтворення в особливих умовах, що дозволяє розкрити їх сутність».

Використання формуючих дослідницьких методів пов'язане з перебудовою визначених характеристик навчально-виховного процесу і виявленням впливу цієї перебудови на вікові, інтелектуальні і характерологічні особливості випробуваних. Власне кажучи, даний дослідницький метод виступає засобом створення широкого експериментального контексту для використання всіх інших методів психології.

Формуючий експеримент часто використовується з метою співставлення впливу різних навчальних програм на психічний розвиток випробуваних. Формуючий експеримент це:

- масовий експеримент, тобто статистично значимий (це означає, що його ареалом є як мінімум школа, педагогічний колектив) ;

- тривалий, пролонгований експеримент;

- експеримент не заради експерименту, а заради реалізації тієї чи іншої загальнотеоретичної концепції у визначеній області психології (віковій, дитячій, педагогічній та іншій галузях) ;

- експеримент комплексний, потребуючий спільних зусиль психологів-теоретиків, психологів-практиків, психологів-дослідників, дидактиків, методистів та ін. І тому це експеримент, який протікає в особливих установах, де все це можна організувати.

Таким чином, формуючий експеримент є істотною перебудовою психолого-педагогічної практики (як спільної діяльності дослідника і випробуваного) і, у першу чергу, перебудовою змісту і методів, що приводить до істотних змін ходу психічного розвитку і характерологічних особливостей випробуваних.

Саме внаслідок цих характеристик даний тип дослідницьких методів різних галузей психології виявляє резерви психічного розвитку й одночасно конструює, створює нові психологічні особливості випробуваних. Тому формуючі і навчальні експерименти входять в особливу категорію методів психологічного дослідження і впливу. Вони дозволяють направлено формувати особливості таких психічних процесів, як сприйняття, увага, пам'ять і мислення.

 

 

На сьогодні існує значна кількість психодіагностичних методів, кожен з яких використовується для вивчення певної конкретної задачі. Різні дослідники виділяють багато різноматних методів, методик та засобів психологічного пізнання.

Основними і найбільш розповсюдженими з них є спостереження та тестування. Ці методи, завдяки своїй простоті, і, насамперед, опрацьованості, дають змогу вирішувати основну групу психодіагностичних завдань.

Проте на сучасному етапі розвитку психологічної науки постає необхідність не лише діагностування визначених явищ, а й одночасної, невідкладної їх корекції або, навпаки, розвитку. Так, уже в процесі вивчення особистості школярів педагог повинен працювати над формуванням у них моральних та етичних ідеалів, встановленням адекватної самооцінки тощо. Таким типом психодіагностичного дослідження став відносно новий напрямок у діагностуванні – формуючий експеримент.

Підсумовуючи викладене, необхідно відзначити, що в процесі розвитку психології змінюються не тільки теорії і поняття, але і дослідницькі методи: вони втрачають споглядальний, констатуючий характер, стають формуючими або, точніше, трансформуючими. Провідним типом дослідницького методу в експериментальній області психології стає саме формуючий експеримент.

Отже, розвиток методичного арсеналу сучасної психології полягає в особливій консолідації всіх дослідницьких методів, результатом якої є створення нового комплексу дослідницьких методів – формуючого експерименту.

 

 

Гиппенрейтер Ю. Б. введение в общую психологию. Курс лекций. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1988.

Мельников В. М., Ямпольский Л. Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М. : Просвещение, 1985.

Немов Р. С Психология / Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. В 3 кн. Кн 3. – 2-ое изд. – М. : Просвещение, 1995.

Практикум по общей психологии / Под ред. А. И. Щербакова. 2-е изд. перераб. и доп. – М. : 1990.

Соколова Е. Е. Введение в психологию. Краткий конспект лекций и методические указания к курсу: Учебно-методическое пособие для студентов факультетов психологии высших учебных заведений по специальностям 52100 и 020400 – «Психология». – М. : Российское психологическое общество, 1999.

Хрестоматия по курсу введение в психологию. Уч. пос. /Ред. -сост. Е. Е. Соколова. – М. : Российское психологическое общество, 1999.