Компетентнісно зорієнтоване навчання: запитання і відповіді, запитання без відповідей

 

 

Стаття присвячена проблемам становлення термінології, методології, методики компетентнісно зорієнтованого навчання літератури.

Ключові слова: компетенція, компетентність, читацька і літературна компетентності, компетентнісний підхід, особистісно зорієнтоване навчання, загальнонавчальні уміння, оцінювання.

Статья посвящена проблемам становления терминологии, методологии, методики компетентностно ориентированного изучения литературы.

Ключевые слова: компетенция, компетентность, читательская и литературная компетентности, компетентностный подход, личностно ориентированное обучение, общеучебные умения, оценивание.

 

Слова «компетентнісне навчання» сьогодні великими літерами накреслені на прапорі української школи. На різних рівнях проводяться теоретичні і науково-практичні семінари і конференції, педагогічні часописи рясніють статтями «з приводу», пошукові сайти на пов'язаний із проблемою запит видають десятки і сотні тисяч посилань.

Перейнявшись її важливістю і прагнучи іти «в ногу з часом», учитель (у даному разі літератури) починає шукати відповідь на питання «Що і як я маю робити? З чого почати і як продовжувати? Яким має бути кінцевий результат?» Він звертається до освітніх документів (державних стандартів, концепції літературної освіти, навчальних програм), методичних посібників, статей тощо і…розгублено зупиняється.

У різних матеріалах (а інколи в одному й тому ж) поняття «компетентність» і «компетенція» вживаються як синонімічні, взаємозамінюються, змішуються. Невідпрацьованість термінологічного апарату, як кажуть, видно неозброєним оком. Часто вчитель тут і зупиняється, вирішивши, що «це те ж саме, що й було, лише по-іншому назване». До «що і як робити» справа не доходить. Допомогти знайти відповідь на частину запитань чи бодай окреслити їх і має на меті автор статті.

Розпочнемо з термінології, оскільки, як зауважив колись один розумний чоловік, точне визначення поняття – запорука уникнення багатьох помилок. Актуальність цих слів у даному разі є очевидною.

Знання, уміння, навички і компетенції

Як ми знаємо, зміст загальної середньої освіти складають: система знань про природу, суспільство, техніку і т. п. ; система загальних інтелектуальних і практичних навичок і вмінь; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення людини до навколишньої дійсності, користування системою цінностей суспільства . Тобто передбачається, зазначається і декларується, що це як предметні, так і загальнонавчальні знання, уміння й навички, і досвід діяльності та ставлення стосується їх опанування.

Загальнонавчальні уміння (їх досліджують Ю. Бабанський, С. Бондар, Н. Лошкарьова, В. Паламарчук, О. Савченко, Н. Тализіна та інші вчені) опановуються у процесі вивчення усіх предметів. Виокремлюють (різні автори по-різному) такі групи загальнонавчальних умінь:

пізнавальні (когнітивні) – уміння аналізувати, систематизувати, оцінювати навчальний матеріал, робити узагальнення і висновки; встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; виокремлювати головне тощо;

комунікативні – володіння усним і писемним мовленням; уміння налагоджувати спілкування; чути і розуміти інших, із повагою ставитися до чужих думок; брати участь у діалозі; виступати перед аудиторією та ін. ;

інформаційні – уміння добирати необхідні для виконання завдання джерела інформації; видобувати її; формулювати питання до тексту; представляти прочитане у вигляді таблиці, схеми, графіка та ін. ;

організаційно-діяльнісні – уміння визначати цілі діяльності, планувати, організовувати, здійснювати, відрефлексовувати й оцінювати її тощо.

Серед загальнонавчальних умінь окремішнє і вкрай важливе місце займають організаційно-діяльнісні. Насамперед тому, що формування компетентності (компетенції) обов'язково передбачає становлення суб'єктності учня, тобто спроможності керувати своєю діяльністю:

осмислювати сутність посталої проблеми;

визначати цілі діяльності;

організовувати (визначати необхідні засоби, умови тощо) і здійснювати її;

проводити рефлексію й оцінювання досягнутого результату, процесу і своїх почуттів (себе як суб'єкта).

Однак, в умовах традиційного навчання акцент, як правило, робиться на предметних знаннях, уміннях і навичках, а із загальнонавчальних знань і вмінь формуються, у кращому разі, ті, що стосуються опанування предметом: пізнавальні, комунікативні, частково інформаційні. Досвід діяльності і ставлення також обмежується найчастіше роботою із завданнями з конкретного предмета. Вироблення організаційно-діяльнісних умінь фактично ігнорується. Учень не є суб'єктом діяльності, він не осмислює її, не усвідомлює себе діячем.

В умовах компетентнісного підходу акцент зміщується із засвоєння знань про предмет на засвоєння знань про діяльність і, відповідно, на вироблення умінь осмислювати її і себе як діяча. Таким чином, якщо ми в ЗУНах (Знаннях, уміннях, навичках) виокремимо, окрім предметної, ще й загальнонавчальну складову, і забезпечимо формування не лише предметних, а й надпредметних (серед останніх наголосимо на ролі організаційно-діяльнісних!) умінь, то одержимо компетенцію:

Предметні ЗУНи + загальнонавчальні ЗУНи + досвід діяльності і ставлення до предметної і загальнонавчальної діяльності = компетенція.

Ось це, на наш погляд, і є та ознака, яка розрізняє «традиційні» ЗУНи і компетенції. Ще раз підкреслимо, що компетенції – об'єктивна категорія, їхній зміст відображається у навчальних програмах у вимогах до рівня навченості учнів з предмета. Мають там бути і всі загальнонавчальні уміння. Зараз цього немає. Що робити вчителеві, про це пізніше.

Компетенції і компетентності: спільне і відмінне

Різночитання термінів, як видається, обумовлене тим, на який із двох поширених у світовій практиці підходів орієнтується автор. Представники першого співвідносять компетентність із грецьким («apete») та латинським («virtus») поняттями,