Компетентнісно зорієнтоване навчання: запитання і відповіді, запитання без відповідей

Здебільшого називають три групи компетентностей: ключові, міжпредметні (або надпредметні), предметні. Такий підхід відображено і в Державному стандарті базової і загальної середньої освіти:

Ключова компетентність – спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів.

Міжпредметна компетентність – здатність учня застосовувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей.

Предметна (галузева) компетентність – набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань.

Предметні (галузеві) компетентності стосуються змісту конкретної освітньої галузі чи предмета, і для їх опису використовуються такі ключові поняття: “знає і розуміє”, “уміє і застосовує”, “виявляє ставлення і оцінює” тощо.

Відповідно, на три групи поділяються і компетенції:

Ключова компетенція – певний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати у сфері діяльності людини.

Предметна компетенція – сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій.

В Україні найчастіше виділяють такі компетентності (у різних авторів і в різних документах переліки різняться) : ключові (уміння вчитися, комунікативну, інформаційно-комунікаційну, соціальну, громадянську, загальнокультурну, підприємницьку, здоров’язбережувальну) ; міжпредметні (естетичну, природничо-наукову, математичну та ін.), предметні (комунікативну, літературну, мистецьку, природничо-наукову, математичну, проектно-технологічну, інформаційно-комунікаційну, суспільствознавчу, історичну, здоров’язбережувальну та ін.).

Як бачимо, деякі компетентності одночасно представлені як ключові і предметні, міжпредметні і предметні. Це означає, що вони формуються як засобами окремого предмета (наприклад, комунікативна компетентність є об'єктом уваги на уроках мови), так і всіх навчальних дисциплін.

Компетентності – літературна, читацька…

Учитель-словесник, переймаючись проблемою втрати інтересу молоді до читання, формування учня-читача, дарма шукатиме в переліку читацьку компетентність, про яку йдеться у працях психологів, методистів (Я. Андреєва, О. Ісаєва, О. Куцевол, А. Ситченко, Е. Соломка, Н. Чепелєва та ін.). «Державний стандарт початкової загальної освіти» метою літературного читання визначає сáме формування читацької компетентності, підкреслюючи, що вона є «базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентності». У «Державному стандарті базової і повної середньої освіти» йдеться лише про предметну літературну компетентність. Але ж, погодьмося, це не зовсім одне і те ж.

Думається, маємо говорити про читацьку міжпредметну (якщо не ключову) і читацьку предметну (її можна назвати літературною) компетентності. Так, до речі, потрактовано комунікативну компетентність. У першому випадку читацька компетентність буде складовою інформаційно-комунікаційної, формуватиметься на міжпредметному рівні, у другому – її становлення відбуватиметься засобами літератури. Окрім того, що це логічно, будуть «юридичні» підстави вважати формування читацької компетентності турботою не лише словесника, а й інших учителів. Утвердження в науці такого підходу стане згодом підставою для внесення змін і до освітніх документів. Не кажучи вже про шкільну практику.

Маємо й іншу колізію. Державний стандарт, як зазначають його розробники, «ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів», а у програмі з української літератури питання формування читацької компетентності (у подальшому вживатимемо саме цей термін) свого розв'язання не знаходить. У проекті програми з літератури слово «читач» вжито чотири рази і один раз – «читацькі інтереси». Про читацькі чи, бодай, літературні компетентності чи компетенції немає жодної згадки. А ми про компетентнісно зорієнтоване навчання…

Особистісно і компетентнісно зорієнтоване навчання

Формування готовності і здатності діяти є одним із головних завдань і особистісно зорієнтованого навчання, стратегічною метою якого є особистісний розвиток учня. Сформованість компетентностей – одна з його складових.

Маємо усвідомити, сприйняти і прийняти ключові відмінності знаннєзорієнтованого і компетентнісно та особистісно зорієнтованого навчання. Одна з них – об'єкт і вектор спрямованості пізнання. У знаннєзорієнтованій парадигмі – це зовнішній світ (математичні, фізичні, хімічні, біологічні об'єкти, художній твір тощо). У компетентнісно і особистісно зорієнтованих парадигмах вектор діяльності спрямовується на пізнання суб'єктом самого себе, процесу взаємодії зі світом і смислу власної діяльності. Процес пізнання і перетворення зовнішнього світу є засобом для цього.

Таким чином, головною дійовою особою стає учень, а вчитель має допомогти йому осмислити не лише твір, а й себе і свої взаємини зі світом (себе-у-світі), визначити мету, способи діяльності, рівень домагань тощо. При цьому мета – не лише «Що я маю засвоїти?», а й «Для чого? Як? Який смисл засвоєння?»

Звідсіля кілька важливих висновків: на зміну монологічності навчання (говорить в основному вчитель) приходить діалогічність (учитель і учень шукають відповіді на важливі для обох ціннісно смислові питання, пов'язані з проблематикою виучуваного твору) ; предметні знання і вміння – лише засіб самопізнання; самотворення учня неможливе без його активної діяльності.

Учителя на шляху впровадження інновацій підстерігають перешкоди, усвідомивши які, можна швидше досягнути успіху. Про одну з них уже йшлося: це погляд на компетентнісно зорієнтоване навчання як певну абстракцію і зведення його сутності до оволодіння лише предметними знаннями і вміннями на рівні «могти застосовувати за потреби». Такий підхід неминуче повертає вчителя до звичних йому ЗУНів.

Інша небезпека полягає в абсолютизації компетентнісного підходу, що може призвести до повторення ситуації, що склалася у школі