Компетентнісно зорієнтоване навчання: запитання і відповіді, запитання без відповідей

бере участь в обговоренні запропонованого вчителем плану на урок, подає пропозиції щодо його доповнення або зміни, обґрунтовує логічність запропонованої послідовності дій, планує спільну діяльність у парі (групі) працює за запропонованим планом, слідкуєза його дотриманням;

визначає з допомогою вчителя необхідні засоби (підручник, довідники тощо) ;

знає обов'язки члена групи; організовує і здійснює з допомогою вчителя навчання у парі (малій групі) ;

аналізує досягнення цілей уроку (теми, семестру), зіставляє одержаний результат із запланованим; відрефлексовує процес власної і колективної діяльності за допомогою 5-7 запитань; дає словесну оцінку власної і колективної діяльності на основі запропонованих критеріїв; спільно з однокласниками (усно, письмово) у парі (групі) підводить підсумки уроку;

аналізує й словесно оформляє свої почуття; користується різними способами рефлексії та оцінювання настрою, процесу та результату діяльності (словесним, графічним, кольорописом, використання різноманітних схем, таблиць тощо) ;

працює з картками само- і взаємооцінювання.

Наголосимо, що формування організаційно-діяльнісних умінь є наскрізною проблемою: уміння ставити цілі, планувати, організовувати, здійснювати, відрефлексовувати й оцінювати свою навчальну діяльність, вслухатися в себе і фіксувати зміни у внутрішньому світі формуються на кожному уроці!

Виокремлюємо програму формування читацьких знань і вмінь, що забезпечують становлення суб'єктності учня-читача:

 

Таблиця 1

 

Досвід упровадження цих програм членами творчих груп з проблем особистісно зорієнтованого навчання літератури та лабораторії ОЗОН Рівненського ОІППО свідчить про продуктивність такого підходу. Навіть за умови часового цейтноту, забезпечивши системність і систематичність роботи, учителі добиваються позитивних результатів, їхні вихованці крок за кроком вчаться керувати своєю читацькою діяльністю.

Компетентності: оцінювання

Однією з ключових ознак компетентності є ситуативність прояву. Компетентність існує як потенціал і проявляється за потреби. Звідсіля висновок: якщо ми хочемо з'ясувати рівень сформованості компетентності, повинні створити ситуацію, де б її присутність/відсутність проявилася. Іншими словами, ситуація повинна спонукати учня актуалізувати досвід діяльності, застосувати всі наявні предметні і загальнонавчальні знання і вміння.

Потрібен механізм, певні оцінювальні техніки, які дали б змогу це оцінити. Зрозуміло, що традиційний інструментарій, з допомогою якого ми перевіряємо рівень предметних знань, умінь і навичок, малопридатний. Для оцінювання рівня сформованості компетентностей необхідні спеціально структуровані комплексні завдання і окрема шкала (О. Пометун).

Що ми контролюємо та оцінюємо в умовах «традиційного» навчання? Досягнення мети уроку, рівень одержаних знань, рівень здібностей учнів. Є ще й мотиваційна функція, однак реально оцінка частіше виступає засобом покарання, ніж заохочення. Та й контролююча функція за умови відсторонення учня від процесу оцінювання реалізується лише частково через часту необ'єктивність оцінки.

В особистісно зорієнтованому навчанні оцінюється як навченість, так і научуваність, а також розвиток особистісних структур, у компетентнісно зорієнтованому – ще й сформованість компетентностей. Тому, доречним видається пропонований А. Хуторським термін “освітня діагностика”. Вона включає в себе “контроль, перевірку, облік, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, рефлексію, виявлення динаміки освітніх змін, перерозподіл цілей, уточнення освітніх програм, корекцію навчання, прогнозування подальшого розвитку подій” .

До традиційної оцінки додаються інші форми (есе, тести, самооцінювання, спостереження, папки успіху, словесне оцінювання). Змінюється шкала: не лише 12-бальна система, а й рівень (високий, середній, низький) ; частота прояву певної якості (завжди, часто, рідко, ніколи).

Учені (Г. Б. Голуб, І. С. Фішман) розробляють і апробують технологію внутрішнього і зовнішнього оцінювання. Внутрішнє оцінювання (його називають формувальним) здійснюється самим учнем і вчителем на основі спостережень, контролю за ходом виконання окремих видів робіт (скажімо, проекту), аналізу аркушів само- і взаємооцінювання тощо. Така оцінка відзначається суб'єктивністю, і її роль – стимулювати оцінну діяльність учня, сформувати здатність до адекватного самооцінювання, дати інструмент самоконтролю. Таким чином, виконуючи в основному мотиваційну функцію, формувальна оцінка заразом розвиває одне із важливих загальнонавчальних умінь. Приклад – учнівське робоче портфоліо або папка успіху.

Зовнішня оцінка виставляється на основі виконання учнем спеціального завдання. Про сутність і методику розробки і застосування компетентнісно зорієнтованих завдань ідеться у статті С. В. Ревчук, члена лабораторії особистісно зорієнтованого навчання літератури Рівненського ОІППО, видрукуваній у цьому ж числі (за що окрема вдячність редакції).

Підсумуємо сказане.

Успішною в сьогодення може бути лише людина, яка:

знає предмет діяльності, уміє працювати з ним;

володіє управлінським циклом (може самостійно сформулювати проблему, що потребує розв’язання, визначити цілі, спланувати й організувати діяльність, здійснити її, відрефлексувати й оцінити результати, внести, за потреби, корективи) ;

знає і осмислює себе (психолого-фізіологічні особливості, здібності, можливості, межі власного знання і не-знання, уміння і не-вміння, нахили, установки, особистісно значущі смисли читацької діяльності тощо) і власну діяльність;

має сформовану позитивну настанову на діяльність, усвідомлене прагнення діяти.

Таку людину ми називаємо компетентною, її особистісну характеристику (якість) – компетентністю.

Компетенція – це заданий зовні перелік вимог до рівня знань, умінь і навичок, досвіду і ставлення учнів. Як предметних, так і надпредметних, серед яких важливу роль відіграють організаційно-діяльнісні. Їх сформованість визначає рівень суб'єктності учня – обов'язкової ознаки компетентності.

Компетентності поділяються на: ключові, міжпредметні (або надпредметні), предметні. Читацьку компетентність трактуємо як міжпредметну (складову інформаційно-комунікаційної) і предметну (її можна назвати літературною).

Досягнення позитивного результату від впровадження компетентнісного підходу в освіті можливе лише за умови його поєднання з особистісно зорієнтованим. Їх можна вважати двома «пелюстками» одного осердя – розвивального навчання, які разом забезпечують рівновагу між особистісною і діяльнісною складовими.

Великі потенційні можливості у формуванні компетентностей мають дебатні, ігрові технології, технології проектного навчання, розвитку критичного мислення, дебатні, ігрові, інтерактивного навчання, створення учнівських портфоліо, які забезпечують суб'єктність учня, оволодіння різноманітними соціальними ролями, затребуваність особистісних якостей.

Оцінювання рівня сформованості компетентностей потребує розробки нових підходів, методик. Оцінюватися мають не лише предметні, а й загальнонавчальні уміння, досвід і наявність позитивної настанови на діяльність. Змінюється шкала і форми оцінювання (аркуші само- і взаємооцінки, есе, папки успіху, виконання комплексних компетентнісно зорієнтованих завдань та ін.).

…Компетентнісно зорієнтоване навчання тяжко торує свій шлях. Чому? Відповідь проста: його упровадження у практику роботи загальноосвітньої школи потребує докорінної перебудови і змісту, і навчального процесу, і механізмів оцінювання, і самого вчителя. Перший крок до цього – осмислення посталих проблем. Автор сподівається, що ця стаття бодай у чомусь і комусь допомогла.

Компетентності «складно формувати, а ще складніше вимірювати, але без цього якісна шкільна освіта у ХХІ столітті неможлива» (О. Савченко). Пам'ятаймо про це!