Конспект лекцій з дисципліни "Фінансовий ринок"

При обліку векселів відбувається процес авансування грошей власнику векселя, за що справедливо з його стягується визначена плата, яка називається обліковим відсотком. Ставка облікового відсотка - це розмір відсоткової знижки з номінальної вартості векселя, що комерційний банк стягує на свою користь з пред'явника векселя при його обліку до настання терміну платежу. Слово "дисконт" означає "знижка". Її сума розраховується на підставі облікової ставки і розміру, встановленого банком за згодою з векселеутримувачем.

Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:

 

Д = (Нв х і) х (t / Т),

де Нв- номінальна вартість векселя;

t - термін у днях до платежу;

і – дисконтна (облікова) ставка;

Т – термін, на який виписаний вексель.

 

Розмір дисконтної ставки (дисконту) є для банку ціною придбання векселя. Її банк визначає самостійно і диференційовано щодо кожного конкретного випадку. На її розмір впливають такі фактори як термін платежу за векселем, ставка по кредитах на грошовому ринку, репутація та фінансова стійкість платника тощо. Відсоткова ставка включається до загальної вексельної суми і, якщо не зазначена інша дата, то розраховується, починаючи з дня складання переказного векселя. 

Операція, за допомогою якої Національний банк здійснює облік векселів, що йому надали і вже врахували комерційні банки, має назву переобліку векселів. Його механізм майже цілком відбиває схему вексельної взаємодії комерційних банків із клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для одержання готівки від НБУ для власного фінансування і, в кінці кінців, представляє одну з форм інтервенцій, що впливають на загальний обсяг коштів в обігу. Головними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної дисконтної ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі терміном 90 днів.

Застава векселів

Комерційний банк як заставу під наданий кредит може приймати від позичальника вексель. При цьому вартість застави оцінюється за ринковим курсом цінних паперів, а не за номіналом. Як правило, банк, щоб зменшити ризик витрат, надає позику в межах 60-90% від вартості застави. У кредитному договорі при цьому вказується, що за невиконання клієнтом вимог банку, а також за утворення простроченої заборгованості банк може не тільки продати закладені векселі, а і щоб покрити всю суму простроченого боргу, може при необхідності вимагати розпродажу всього майна боржника.

 

 

1. Сутність похідних цінних паперів та їх види.

2. Характеристика опціону.

3. Варрант як похідний цінний папір.

4. Сутність ф’ючерсних угод.

 

1. Похідні цінні папери – це документи, що надають право їхнім власникам здійснювати операції з основними цінними паперами.

Згідно із законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” похідні цінні папери – це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. 

До них належать опціон, варрант, ф’ючерс, коносамент.

 

2. Опціон. Термін “опціон” на фінансовому ринку означає придбання права на здійснення тієї чи іншої угоди з цінними паперами ( покупки або продажу) без зобов'язання здійснити цю угоду. Формально з юридичної точки зору це контракт, що укладається між продавцем і покупцем на право здійснення угоди.

Опціон являє собою двосторонній договір про передачу права (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати визначений актив (цінні папери, валюту і т.п.) за визначеною ціною у заздалегідь погоджену дату або протягом погодженого періоду часу.

Існує три типи опціонів:

1)опціон на придбання (колл – опціон) означає право для покупця (але не зобов'язання) протягом зазначеного терміну купити визначений актив за оговореною ціною. Тобто покупець, здобуваючи опціон на покупку, страхується від потенційного підвищення вартості активу;

2)опціон на продаж (пут – опціон) дає право (але не зобов'язання) продати визначений актив за заздалегідь погодженою ціною протягом визначеного періоду часу. Власник пут – опціону, таким чином, захищається від потенційного зниження вартості активу;

3)подвійний опціон дозволяє покупцю купити або продати визначений актив (але не купити і продати одночасно) за базовою ціною.

Таким чином, особливості опціону полягають у наступному:

по-перше, опціон засвідчує не право власності або відносини позики як основні цінні папери, а лише право на придбання або продаж титулу власності чи боргового зобов'язання;

по-друге, покупець опціону може або скористатися, або не скористатися своїм правом здійснення угоди. Продавець опціону зобов'язаний за умовами контракту здійснити операцію з власником опціону навіть при несприятливому для нього положенні на фондовому ринку. За це продавець опціону одержує від покупця відповідну плату (премію). Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця знижується на величину отриманої премії.

Продажна ціна опціону, що фіксується в контракті, визначається, як і будь-яка ринкова ціна, попитом та пропозицією. На ціну безпосередньо впливають тип і вид цінного паперу, а також тип самого опціону (на придбання чи на продаж).

Опціон повинен містити наступні реквізити:

-найменування контракту;

-вид опціону ( з постачанням або без постачання базового активу);