Конспект лекцій з дисципліни "Фінансовий ринок"

- наданню послуг щодо зберігання цінних паперів;

- відкриттю і веденню рахунків у цінних паперах;

- обслуговуванню операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки за угодами);

- обслуговуванню операцій емітента щодо випущеним їм цінних паперів.

Депозитарій може бути створений тільки у формі акціонерного товариства. Депозитарна діяльність повинна бути виключним видом діяльності товариства. Засновниками депозитарію можуть бути фондова біржа, а також учасники організаційно оформленого позабіржового ринку.

Законом України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" передбачене створення Національної депозитарної системи. Структура цієї системи передбачає два рівні: верхній - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів і здійснюють кліринг і розрахунки за договорами по цінних паперах; нижній рівень - зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.

Зберігач - це комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами.

Реєстратори – юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав отриманий у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Реєстр власників - це список власників іменних цінних паперів та номінальних утримувачів, складений на певну дату.

Ведення реєстру передбачає облік і зберігання протягом визначеного терміну інформації про власників іменних цінних паперів, а також про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру.

Дозвіл на ведення реєстрів можуть одержати юридичні особи, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх Статутом.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди поєднують у собі функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, для якого операції з цінними паперами є основним джерелом доходу і основним видом діяльності. Вони створюються у формі акціонерних товариств.

Інвестиційні компанії виступають на ринку як торговці цінними паперами, що здійснюють діяльність по керуванню активами інвестиційних фондів, а також виступають інвестиційними керуючими і консультантами для інших інституціональних інвесторів. Діяльність по керуванню цінними паперами вони здійснюють від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору. Характерною рисою інвестиційної компанії є те, що вона може залучати кошти для спільного інвестування за допомогою емісії власних цінних паперів і їхнього розміщення.

Інвестиційні фонди - акумулюють кошти інвесторів і передають їх у керування інвестиційним керуючим.

Для здійснення кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів необхідно мати відповідний дозвіл.

 

4. Регулювання ринку цінних паперів можна умовно розділити на два види:

- державне регулювання;

- саморегулювання.

Державне регулювання ринку цінних паперів – це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Основною метою державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фондового ринку шляхом впровадження необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

Державне регулювання фондового ринку включає:

1)законодавчі й нормативні акти;

2)органи державного управління, що прямо втручаються у діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

3)непряме втручання держави у фондовий ринок.

Основними законодавчими актами, що регулюють український ринок цінних паперів є: Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (1991р.), Закон України “Про господарчі товариства” (1991р.), Закон України “Про банки і банківську діяльність” (1991р.), Закон України “Про приватизаційні папери” (1992р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (1993р.), “Положення про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії” (1994р.), “Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України” (1995р.), Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996р.), Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (1997р.).

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто встановлення правил, обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання – конкретні нормативні документи, що впорядковують окремі аспекти діяльності на фондовому ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності і т.п.).

Органи державного управління, що регулюють діяльність ринку. В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Водночас, у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, що контролює дотримання законодавства по фондовому ринку. В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Непряме втручання держави в ринок цінних паперів здійснюється через:

а) податкову політику, що впливає на ділову активність а, отже, на потребу у фінансових ресурсах;

б) регулювання грошової маси у обігу та обсягів кредитів;

в) зовнішньоекономічну політику – регулювання операцій з іноземною валютою, експортно-імпортних операцій і т.п.;

г) гарантії держави по позиках приватного сектору;

д) вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою і підприємствами-емітентами.

Саморегулювання ринку цінних паперів здійснюється організаціями суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила і процедури.

Згідно з “Положенням про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів” статус саморегулюючої організації можуть одержати громадські організації і об'єднання юридичних осіб – професійних учасників ринку цінних паперів, а також фондові біржі. Саморегулюючі