Констянтин Ушинський про сім’ю як фактор сімейного виховання

 

Людина – геніальне творіння природи, її вінець. Тому головна професія всіх людей – бути вихователем у широкому розумінні цього слова. Немає більш важливого завдання, ніж народити і виховати дитину. Г. С. Сковорода неодноразово підкреслював, що є «дві суті батьківського життя: благо родити й благо навчити». Поняття «навчити» філософ розумів як завдання – навчити жити, підготувати людину до свідомої активної діяльності, в широкому сенсі – виховати. Першим соціальним інститутом виховання дітей в Україні є сім'я. Народна педагогіка дійшла цілком раціональних висновків щодо функції сім'ї у суспільстві – відтворення людського роду і виховання дітей, організація господарської діяльності, побуту і дозвілля. Але найбільш важливою місією є виховання дитини. Всі відомі педагоги світу беззастережно стоять на тому, що батькам, родині належить провідна роль у вихованні дитини. Українські педагоги, філософи та етнопедагоги теж розглядали цю важливу тему. Серед них: А. С. Макаренко, Г. С. Сковорода, Олександр Духнович, Михайло Драгоманов, Костянтин Ушинський, М. Г. Стельмахович. І вважали, що сім'я однозначно є важливим фактором у вихованні дитини та особистості вцілому.

 

 

Сім'я – могутній соціальний феномен, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кревних взаємозв'язків. Відомий педагог, академік АПН України Мирослав Гнатович Стельмахович, який уперше в історико-педагогічній науці дослідив національну систему сімейного виховання в Україні, дав таке визначення сім'ї:

Сім'я – це життєдайний осередок, що приводить на світ Божий, плекає найвищу цінність людства – дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх потомках.

Сім'я – святиня людського духу, благородних емоційних переживань -- кохання, любові, вірності, піклування, щоденного живого спілкування, поваги, співпереживання, синівської й дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. Тож до кінця свого життя кожна людина береже світлу задушевну згадку про сім'ю, рідну батьківсько-материнську світлицю.

Сім'я – невсипуща хранителька моральних чеснот, національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, невтомна плекальниця родоводу, совісті та честі минулих, сучасних і прийдешніх поколінь. Таким чином, високоорганізована, національне свідома українська сім'я – це духовний храм України-матері. Тому й виховний вплив родини на формування й етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо. Хто нам дав повний душевний спокій і соціальну захищеність від різних життєвих бід, прикрощів, як не сім'я? Хіба ми часто-густо не дивимося на світ очима тієї сім'ї, з якої ми вийшли? Життя у колі родини, серед рідних і близьких людей дає нам натхнення для щоденної творчої праці.

Сім'я – найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів й у всіх народів, невтомна плекальниця високої духовності та гуманізму, національного духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму. Справжня сім'я є совістю, честю та доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.

Усе найкраще, що є на землі, йде від сім'ї. Виховний феномен сім'ї, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна, а тим більше поширеною сьогодні «дружбою і любов'ю» без будь-яких зобов'язань одного перед одним. Сім'я дає дитині життя і продовжує рід людський. До цього мають себе готувати кожний юнак і кожна дівчина. Діти – майбутнє роду й народу, найбільший скарб. Відсутність дітей – велике нещастя для подружжя.

Найкраща батьківська спадщина – це добре виховані діти. В основу української сімейної педагогіки закладено прагнення зробити дітей щасливими. Про це має пам'ятати кожний, кого називають батьком, матір'ю, учителем, вихователем. Виховання дітей – не лише особиста справа батьків, а й їхній громадянський обов'язок.

 

 

Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім'ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов'ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов'язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім'єю своїх виховних функцій. Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і праці, у формуванні повноцінної особистості. Однак і суспільне виховання не може бути успішним без повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу в сучасному суспільстві, взаємно доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле. Роль сім'ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім'я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей, дбає про їх гармонійний розвиток.

Найважливіші положення про виховання дітей є у творах Я. А. Коменського, Ж. -Ж. Руссо, Й. -Г. Песталоцці, О. Духновича, К. Ушинського, «Педагогічна поема « А. Макаренка, «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинського, «Материнська школа», «Великої дидактики» Я. А. Коменського, «Еміль, або Про виховання» Ж. -Ж. Руссо.

Зміст сімейного виховання: