Конституція. Конституційна реформа

Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання (ст. 33) також є невід’ємним правом людини. За радянських часів це право було суттєво обмежено інститутом прописки і перешкодами при виїзді за кордон.

Одним з найістотніших проявів демократії є право на свободу думки і слова. Саме проти цього активно виступали тоталітарні режими, переслідуючи інакомислячих. За своєю природою свобода думки не може бути обмежена, проте заборонити можна висловлювання тих чи інших думок. Дана свобода є фундаментальним правом людини. Проте водночас Конституція України забороняє пропагувати антидержавні та насильницькі погляди.

Право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) також є невід’ємним правом особистості. Його визнанню передувала багатовікова боротьба з силами реакції. Ще й досі деінде точиться боротьба між представниками різних конфесій. Така боротьба суперечить конституційним настановам про свободу віросповідання. Дане право не є абсолютним, адже державні органи можуть обмежити його в інтересах громадського порядку, здоров’я й моральності населення. Такі обмеження виправдані, зокрема, поширенням в останні роки так званих тоталітарних сект, які запроваджують обряд, пов’язаний з насильством над особистістю.

Головна особливість політичних прав і свобод полягає в тому, що їх носіями є тільки громадяни України, а не всі особи, що мешкають на її території. Право на об’єднання в політичні партії та громадські організації забезпечується наступними гарантіями (ст. 36) :

• кожен громадянин має право на вступ до відповідної партії чи організації;
• держава гарантує свободу діяльності партій і організацій;
• вступ до таких структур є особистою справою кожного громадянина і здійснюється на добровільних засадах.

Право брати участь в управлінні державними справами може бути здійснено громадянином у різних якостях:

• виборця, що обирає представницькі органи;
• депутата таких органів;
• учасника всеукраїнського та місцевих референдумів;
• державного службовця тощо.

Право га мирні збори, мітинги, походи та демонстрації (ст. 39) дає громадянам можливість вільно обговорювати актуальні питання державного життя й суспільного розвитку, протидіяти будь-яким антидемократичним проявам, порушенням прав людини тощо.

Право на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 400) може здійснюватися індивідуально чи колективно. Конституція гарантує розгляд звернень громадян відповідно до суті справи в терміни, встановлені чинним законодавством, та обгрунтованість відповідей.

Конституція України містить розгорнуту систему економічних, соціальних і культурних прав. Зокрема, право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41) є ні чим іншим, як закріпленням і Конституції права приватної власності, яка являє собою економічну основу громадянського суспільства, розвитку ринкових відносин.

З цим правом тісно пов’язане право на підприємницьку діяльність (ст. 42). Держава бере на себе зобов’язання сприяти розвитку підприємництва в Україні.

До економічних прав слід віднести також право на працю, гарантовану ст. 43 Конституції України.

До кола соціальних прав людини належать права на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, на безпечне довкілля (ст. 45, 46, 47, 48, 49, 50), а також право на укладення шлюбу, грунтованого на вільній згоді жінки і чоловіка, та право на захист материнства, дитинства і сім’ї (ст. 50, 51).

Соціальним і водночас культурним правом громадян є право на освіту (ст. 53). Конституція передбачає обов’язковість загальної середньої освіти, існування розвиненої системи навчальних закладів. Держава зобов’язана забезпечити доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти.

Право свободи творчої діяльності (ст. 54) є необхідною умовою розвитку культури в широкому її розумінні, охоплюючи різноманітні галузі (мистецтво, література, наука, техніка тощо). Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян.

Статті 55, 56, 57, 59 та 64 Конституції закріплюють конституційні гарантії прав людини, а саме:

• право на судовий захист;
• право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди;
• право громадянина на знання своїх прав і обов’язків;
• право на правову допомогу.

Конституція України про систему органів державної влади.

Як вже зазначалося, побудова системи органів влади в Україні грунтується на принципі поділу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу й судову. Порядку формування і діяльності даної системи присвячено переважну більшість розділів Конституції – розділи IV, V, VI, VII, VIII, XI. XII та, певною мірою, розділ III.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, що складається з 450 депутатів, обраних по виборчих округах на засадах загального виборчого права на 4 роки. Ст. 85 Конституції містить перелік 36 повноважень Верховної Ради України. Найважливішим з них, на мою думку, є третє – прийняття законів. Верховна Рада скликається на сесії не менше двох разів на рік, обирає для керівництва своєю роботою Голову Верховної Ради, яким нині є Іван Степанович Плющ – член народно-демократичної партії (НДП).

Главою Української держави є, згідно Конституції, Президент, що обирається громадянами на 5 років. Ст. 106 Конституції викладає 31 повноваження Президента, серед яких, зокрема, такі: “Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави <…>;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України <…>;

17) є верховним головнокомандувачем Збройних