Конституція. Конституційна реформа

Конституція України встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою і щодо якого закон так і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради повторно не раніше ніж через рік із дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Таким чином Конституція забороняє повторне подання до Верховної Ради одного й того самого законопроекту про внесення змін до неї, якщо він уже розглядався Верховною Радою і був відхилений, раніше ніж через рік із дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Конституцією України також передбачено, що Верховна Рада протягом усього строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України, тобто протягом чотирьох років роботи Верховної Ради можлива тільки одноразова зміна тієї чи іншої статті Конституції, окремого її положення.

Із цього загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки. Вони стосуються можливості внесення змін до розділів І «Загальні засади», ІІІ «Вибори. Референдум» та XIII «Внесення змін до Конституції України». По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до цих розділів є Президент України або не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради України. По-друге, законопроект про внесення змін у ці розділи Конституції України подається до Верховної Ради України і приймається не менш як двома третинами її конституційного складу. І, по-третє, він затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України, і тільки після цього вводиться в дію. Таким чином, Конституція України передбачає ускладнений порядок для внесення змін у ті розділи, що становлять її фундаментальну основу.

Конституція України встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо ці зміни:

1) передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина. Це положення підкреслює те значення, яке надається правам і свободам людини й громадянина в правовій державі;

2) спрямовані на ліквідацію незалежності України. Такі зміни суперечили б загальним засадам Конституції України, ст. 1 якої проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою;

3) спрямовані на порушення територіальної цілісності України. Такі зміни суперечать ст. 2 Конституції України, за якою територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Надзвичайний стан – це особливий правовий режим діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян при стихійних лихах, аваріях і катастрофах, епідеміях і епізоотіях, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Усі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України.

Останній повинен сформулювати мотивований висновок щодо конституційності змісту законопроекту та можливості його розгляду Верховною Радою.

Висновок Конституційного Суду є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до свого розгляду.

Розробка і прийняття нової Конституції України спричинені якісними змінами, що сталися в державному й суспільному житті нашої країни. Зрозуміло, що введення Конституції в дію ще не вирішує проблеми втілення в життя всього того нового, що вона проголошує і закріплює. Але як Основний Закон нашої держави Конституція є тим орієнтиром, у відповідності з яким мають ухвалюватися інші нормативно-правові акти, загалом функціонувати правова система країни (нагадаю, що правова система охоплює сукупність усіх правових явищ, а також державних і недержавних органів та організацій, діяльність яких пов'язана зі створенням, реалізацією і охороною права).

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто для їхнього фактичного втілення в поведінці будь-яких суб'єктів не потрібні їх дублювання і конкретизація іншими нормативними актами. Вони безпосередньо можуть використовуватись усіма, а держава гарантує можливість звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

З усього сказаного й випливає значення регламентації порядку введення Конституції в дію. Саме з моменту набуття Конституцією чинності вона стає Основним Законом держави й суспільства, саме з цього моменту виникають конституційні (найголовніші) права, свободи та обов'язки тощо.

Конституція України набуває чинності з дня її прийняття (ст. 160 Конституції). Це практично означає, що набуття Конституцією чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 p. Доцільно зразу ж зазначити, що порядок набрання чинності Конституцією є дещо специфічним порівняно з введенням у дію інших законів. Так, ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо