Конституція. Конституційна реформа

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

начебто намагається будувати свою поведінку (на етапах підготовки, обговорення законопроектів тощо) на чисто раціональних засадах, на основі розуму і логіки, діє в реальності переважно ірраціонально. Законодавець як наукова абстракція в конкретній дійсності функціонує у особі конкретних депутатів парламенту. Наприклад, відповідно до статті 76 Конституції України, конституційним складом Верховної Ради України є чотириста п'ятдесят народних депутатів. І хоч присяга, яку складають народні депутати перед Верховною Радою перед своїм вступом на посаду, вимагає від них дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу, виконання своїх обов'язків в інтересах усіх співвітчизників (ч. 1, 2 ст. 79 Конституції України), вони, як люди, керуються у своїх практичних професійних діях цілим комплексом інтересів. 1 в цьому комплексі приватні (насамперед особисті) інтереси, обумовлені особистою природою (характером, темпераментом, Пристрастями тощо), схильністю (установками, симпатіями і антипатіями, надіями і побоюваннями тощо), відіграють значну роль. Не кажучи вже про інтереси тих соціальних прошарків, кіл і партій, які вони представляють і захищають у законотворчому процесі. І тут розум, логіка, навіть здоровий глузд можуть бути підпорядковані ціннісній позиції депутата, його пристрастям, упередженості, якими він у більшості випадків керується, підтверджуючи свої аргументи і спростовуючи аргументи інших. Тут буде доречним навести такі слова нідерландського вченого, філософа-матеріаліста Бенедикта Спінози: «Ті, хто втішають себе думкою, що народну масу або володарів можна схилити керуватися у їхньому житті лише одним розумом, марять про золотий вік поетів або про казку». На обережності застосування тих чи інших понять, термінів у процесі спілкування наголошував і Томас Гоббс, застерігаючи, що слова, окрім значення, обумовленого об'єктивною природою речей, які вони представляють, мають ще значення, обумовлене особистими рисами того, хто говорить. Зокрема, характеризуючи поняття «чесноти» і «пороків», Т. Гоббс писав: «... те, що одна людина називає мудрістю, інша називає страхом; що одна називає жорстокістю, інша – справедливістю; одна – марнотратством, а інша – великодушністю; одна – серйозністю, а інша – тупістю і т. ін. «. Саме тому проблема підвищення ефективності законотворення не може обмежуватися лише технологічним аспектом запровадження норм Конституції України і повинна розглядатися обов'язково ще під соціально-політичним кутом виміру у вузькому і широкому розумінні.

Окремі норми закону можуть бути некоректними навіть з моменту ухвалення або можуть в наступному перестати відповідати поняттю права в його соціальному контексті. Закон, прийнятий законодавцем, схвалений Верховною Радою України, за своїм змістом може не відповідати суспільним потребам, не відбивати в своїх нормах приватні інтереси людини, не закріплювати правові ідеї справедливості і гуманізму, не забезпечувати в умовах дії принципу верховенства закону єдність і внутрішню узгодженість існуючої системи права на засадах верховенства права, тобто може бути неправовим.

2. Форма і структура Конституції України

Конституція України має свою структуру, обумовлену змістом, предметом правового регулювання і формою Основного Закону держави. Структурно вона складається з преамбули, 14 розділів і Перехідних положень.

В преамбулі Конституції виражені найбільш принципові положення та ідеї, якими керувалася Верховна Рада України, ухвалюючи Основний Закон держави. Серед цих ідей та положень головними є народовладдя, права людини, громадянська злагода та історичність українського державотворення.

Формально преамбула Конституції України не має юридичного змісту, але виражені в ній ідеї та положення мають істотне значення для деяких видів тлумачення її норм (наприклад, історичного).

Розділи Конституції України присвячені окремим (розділи VІІ, ХІІ-ХІV) чи групам (розділи І-VІ та деякі інші) конституційних інститутів, які об'єднують певну сукупність норм Основного Закону, що мають спільний предмет правового регулювання. Наприклад, інститути народовладдя, громадянства, політичних прав громадян, конституційних обов'язків громадян, глави держави, прокуратури, державних символів і т. д.

Норми Конституції є прямої (ч. 3 ст. 8) і постійної дії.

Особливе місце в структурі Конституції займають Перехідні положення, які розраховані на перехідний, тобто тимчасовий період її дії, що триватиме до 5 років (п. п. 12, 13). Ці положення забезпечують наступність у діяльності органів державної влади (п. п. 2, 3, 5-7, 9-11) і місцевого самоврядування (п. 8), ревізію старого законодавства (п. 1) тощо.

Конституція України визначає статус України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Цей статус Української держави знаходить розвиток в інших положеннях Основного Закону. Так, суверенність і незалежність України закріплюється в статтях 5, 6, 38, 69 та ін., соціальність держави-у статтях 3, 11, 13, 17, 27, 43, 45, 52 та ін., правовий характер держави-у статтях 6, 8, 9, 55, 101 та ін. Інакше кажучи. Конституція України не тільки проголошує, але й закріплює механізми реалізації, захисту та охорони суверенної й незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Форма Української держави має важливе значення для розуміння механізмів її функціонування.

За формою правління Україна є парламентсько-президентською республікою В Україні вона характеризується сильними Парламентом і Президентом України та слабим Кабінетом Міністрів України. Парламент і Президент України є центрами політичної влади в державі, а Кабінет Міністрів України – їх виконавчою структурою. Формування Кабінету Міністрів України віднесено до компетенції Президента України, а Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-Міністра України та затверджує Програму діяльності Кабінету Міністрів У країни.

Україна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), тобто в її складі немає жодних державних утворень. Автономна Республіка