Конституція. Конституційна реформа

Окрім цього, багато з чинних законодавчих актів у сфері економіки виходять ще з ідеологічного гасла, що «усе в галузі господарства є публічно-правове, а не приватне», тобто мають публічно-правовий характер, ще й досі багато в чому розраховані на обслуговування потреб планово-розподільчої економіки, захист лише державних інтересів. Це стосується і норм чинного Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 році і продовжує відбивати риси, притаманні колишній адміністративно-командній системі господарювання і управління. Недосконала (внаслідок існування неповноти, пробілів, суперечностей тощо) нормативно-правова база негативно позначається на ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин, в цілому зумовлює нестабільність чинного законодавства. В цьому плані можна навести безліч прикладів, зокрема, приклади законодавства про іноземні інвестиції, про підприємництво, податкового законодавства тощо. Безумовно, це не може не позначатися деструктивно на становленні і розвитку національної економіки України, вітчизняного підприємництва, що, в свою чергу, гальмує формування нової правової системи України, становлення демократичної правової держави.

Демократичні соціально-економічні перетворення в Україні, зорієнтовані на реальне втілення в життя конституційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості, людського виміру державної діяльності тощо, зумовлюють нагальну потребу у формуванні і розвитку самостійної правової системи, адекватної сучасним матеріальним і духовним реаліям країни. Але формування нових суспільних відносини, передусім відносин приватної власності, підприємницьких відносин та відносин, що виникають у сфері функціонування трьох гілок державної влади тощо, потребує не просто реформування успадкованої радянської правової системи, її складових: правової та юридичної культури і свідомості, ідеології, юридичної науки, правової політики та юридичної практики, системи права і законодавства тощо, – а її трансформування, послідовного перетворення, заміни на якісно нову, яка б відповідала демократичній суті перетворень суспільного життя в цілому. Мова повинна йти не про адміністративно-політичне скасування радянського права, а про його поступову і обумовлену заміну, що, звичайно, набагато складніше. Доречно в цьому плані прислухатися До слів Б. А. Кістяківського, який ще 1909 року, аналізуючи суть процесу правотворення, наголошував, що «... старе право не може бути просто скасоване, бо його відміна має чинність тільки тоді, коли воно замінюється новим правом. Навпаки, проста відміна старого права призводить лише до того, що тимчасово воно начебто не діє, але потім відтворюється з новою силою».

Відомо, що в принципі реформувати або модернізувати будь-який соціальний об'єкт перетворень, якщо мається на увазі удосконалення зовнішніх проявів, ознак об'єкту, можна лише у тому випадку, якщо цей об'єкт у своїй базисній структур; має потенціал якісно позитивних змін. Він повинен відповідати потребам історичного суспільного розвитку, а не становити певну перешкоду на шляху соціального прогресу, як, наприклад, успадкована від СРСР правова система, зокрема система права і система законодавства. «Життя взагалі має сенс і може удосконалюватися лише тоді, – наголошував І. Ільїн, коли зберігається і збільшується якість, якщо цього немає і загибель стає неминучою. А якість створюється і забезпечується насамперед культурою особистого дух».

Для здійснення демократичної трансформації правової системи, окрім об'єктивних передумов, життєво необхідних суспільних потреб, потрібна наявність розвинутих суб'єктивних факторів. Серед найважливіших з них можна назвати три: теоретичне усвідомлення проблеми правового розвитку України і наявність науково розробленої та сформульованої загальної принципової моделі (концепції) національної правової системи, до якої ми маємо прямувати і яка повинна бути схваленою Верховною Радою України; прийнята парламентом України перспективна програма поступових правових перетворень, яка має грунтуватися на схваленій моделі національної правової системи; наявність патріотично налаштованих професіоналів, здатних реалізувати названі модель і програму. Слід додати, що модель правової системи і державна політика правових перетворень в Україні повинні стати невід'ємною складовою загальнодержавної доктрини демократично спрямованої трансформації українського суспільства. Що ж до кардинального перетворення існуючих систем права і законодавства, то воно має відбуватися в першу чергу на базі Основного Закону України – Конституції – і передбачати як підвищення ролі правотворчого і правозастосовчого процесів в життєдіяльності суспільства і функціонуванні держави, так і посилення суспільного контролю, дотримання принципу соціальної справедливості.

Сутність взаємодії права і закону. Визнання і застосування в законотворчій діяльності і особливо у процесі забезпечення законності і справедливості в правозастосуванні конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) обумовлює, в першу чергу, необхідність глибокого усвідомлення міри саморозвитку права як явища недержавного походження і міри його похідності від держави34. А це, в свою чергу, актуалізує наукову розробку у вітчизняному правознавстві проблем методології як пізнання права, так і правотворення (зокрема законотворення) і правозастосування (зокрема законозастосування).

Сукупність юридичних норм або позитивне (статутарне) право, що випливає із волі законодавця, – це конкретна державна нормативно-юридична форма виразу права як складного об'єктивного соціально-культурного явища. Коріння права, справжні його джерела сягають у об'єктивний природний порядок речей, глибину реального соціального буття, суспільні індивідуальні і колективні потреби та інтереси, відносини суспільного виробництва (матеріального і духовного). Щодо цього право у його загальному розумінні є скоріше поняттям соціологічним, ніж юридичним. З одного боку, право – творіння людської активності, а з іншого – одна з умов існування людини. З точки зору права, людина в суспільстві є найвищою соціальною цінністю, метою функціонування суспільства і держави. Саме тому усвідомлення сутності права неможливе без