Конституція. Конституційна реформа

Стан стихійного зламу адміністративно-командної системи господарювання і управління характеризується сьогодні відсутністю в країні будь-якої усталеної системи економічних і юридичних відносин, чому і відповідає стан суспільної свідомості. Це стосується як державної правової ідеології, так і правосвідомості населення країни. Державна влада продовжує орієнтуватися на найближчі цілі, не узгоджуючи їх з перспективною, конституційне визначеною орієнтацією, розробляє нове законодавство і вирішує поточні господарські завдання, не пов'язуючи їх з соціально-економічною стратегією, яка має відбивати тенденції демократичного економічного і правового розвитку країни. Українське суспільство й досі не має науково розробленої правової ідеології як перетворення успадкованої системи державної влади, її організації і функціонування, так і демократичної трансформації суспільства в цілому.

Сьогодні відчувається гостра потреба у концентрації та координації зусиль вітчизняних вчених і фахівців народного господарства України, спрямованих на дослідження проблем, пов'язаних із реальними, багато в чому новими для нашої країни, економіко-правовими процесами. Необхідною є комплексна наукова розробка юристами, економістами, філософами і представниками інших галузей вітчизняного суспільствознавства загальнодержавної доктрини демократичних соціально-економічних і правових перетворень в країні, практичних рекомендацій щодо обгрунтування політики розвитку приватного сектора економічної системи України, національного підприємництва, їх нормативно-правового забезпечення. Теорія і практика демократичної трансформації економіки України, її нормативно-правового забезпечення потребують нових методологічних підходів, нової парадигми вивчення економічних і правових проблем, досліджень проблем взаємозв'язку держави і економіки, права, держави і законодавства тощо. В цій парадигмі політика і економіка, ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні інтереси, особа, суспільство і держава не повинні протиставлятися; необхідно шукати міру і межу їх діалектичної взаємодії і взаємної відповідальності. «Розумне, – писав Гегель, – є саме те, що має в собі міру і межу... «.

Концептуальним ядром правової парадигми демократичної трансформації українського суспільства мають стати: визначення пріоритетного місця і ролі законних прав, свобод і інтересів людини у цивільно-правових і державно-владних відносинах, а також у системі наукових категорій; розуміння держави, з одного боку, як політичної функції права і громадянського суспільства, яке, в свою чергу, повинно здійснювати контроль за державною діяльністю, а з іншого, як суб'єкта цивільного права (якщо, звичайно, держава у процесі свого функціонування включається у систему ринкових відносин) ; підхід до закону як до політичної юридично-регулюючої функції держави і права; усвідомлення необхідності та міри розмежування і взаємодії приватно-правових і публічно-правових засад регулювання суспільних відносин тощо. Звідси випливає потреба у якісно новому праворозумінні, в усвідомленні складної природи діалектичного взаємозв'язку права і закону, відповідності останнього моральним вимогам.

Важливим методологічним завданням вітчизняної юридичної науки має стати пошук нових пояснень сутності і ролі права в суспільстві, його причинності, відхід від традиційних для радянського правознавства спрощених концепцій причин і джерел правотворення, лінійного характеру прогресу в праві тощо. З історичної точки зору, з того факту, що твердження Гегеля нібито свідомість визначає буття було некоректним та однобічним, зовсім не випливає правота Маркса, який вважав, що, навпаки, буття визначає свідомість. У реальному житті, історії жодне з цих тверджень не є абсолютно справедливим. Буття і свідомість, матеріальні і духовні явища неподільні і взаємодіють одне з одним. Не випадково Ф. Енгельс наголошував, що «взаємодія виключає всіляке абсолютно первісне і абсолютно вторинне... «. Інша річ, що, в залежності від конкретно-історичних умов, духовні або матеріальні, економічні і юридичні і т. п. фактори можуть відігравати чільну роль у житті суспільства, і їх черговість є цілком обумовленою. Тому відтворення і розвиток суспільної, зокрема правової, свідомості потребують до себе, принаймні, такої ж уваги, як відтворення і розвиток суспільного буття.

Хоча все ж слід зазначити, що природно-історичний процес ускладнення суспільного буття, стрімке підвищення рівня технологічного розвитку суспільних відносин, різке погіршення екологічного середовища, інші глобальні процеси об'єктивно сприяють зростанню ролі соціального управління, його державно-правових форм. Це, в свою чергу, потребує новітніх прогностичних знань, обумовлює зростання значущості сукупного суспільного інтелекту, суспільної правової свідомості, гуманістичного виміру права, підвищення ролі духовних засад у житті людства. Але зазначене ніякою мірою не ставить під сумнів значущість самого буття, матеріального у механізмі взаємодії з духовним. Істина, певно, – і в цьому можна погодитися з думкою англійського дослідника Г. Дж. Бермана – полягає у тому, що для одних епох і одних регіонів світу більш вагомими в процесі їх розвитку є економічні фактори, для інших – політичні, для третіх – релігійні, для четвертих – правові і т. д. Те ж саме відноситься до історії розвитку конкретної країни. Вирішальне значення в цьому аспекті за всіх часів і