Конституція. Конституційна реформа

Справді, потреби реальних соціально-економічних процесів, діалектика їх динаміки, зміни у взаємозв'язках з іншими суспільними відносинами природно вимагають і будуть вимагати постійної певної корекції конкретних заходів щодо тактики реалізації стратегічного курсу розвитку України. Проте незмінною базовою позицією останнього має залишатися поступова трансформація адміністративно-розподільчих економічних, юридичних і управлінських відносин у такі, що, по-перше, передбачають відокремлення політичної влади від економіки, по-друге, органічно поєднують механізми і державного регулювання, і ринкових саморегуляторів, і, по-третє, грунтуються на конституційних принципах верховенства права, верховенства Конституції, верховенства закону. І якщо розроблення стратегії – це в першу чергу функція науки, то тактика – це функція політики.

Щодо демократичності Конституції, то вона може бути засвідчена лише шляхом практичної реалізації її норм у життєдіяльності суспільства, створення дієвої системи державних гарантій і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, сприяння правовому прогресу українського суспільства. Реалізація правових ідей, принципів і норм Конституції України спрямована на демократичну трансформацію суспільства, перехід його від одержавленого стану до стану вільного, відкритого громадянського суспільства, якому відповідатиме демократична, соціальна, правова держава. Узагальнюючи свого часу практику правових держав, професор права, академік Б. А. Кістяківський писав: «Правова держава – це вища форма державного побуту, яку виробило людство як реальний факт». Для правової держави охорона і захист прав людини, забезпечення її свободи і меж в суспільстві, недопущення порушення простору свободи, визначеного правовим законом, – це не просто її органічні політико-правові функції, це головна мета, якій мають підкорятися всі її властивості, якості, характеристики. «Всесвітня історія, – стверджував Гегель, – являє собою рух розвитку принципу, змістом якого є свідомість свободи», тобто свідомість необхідності формування і розвитку вільної, незалежної, правової особистості. І сьогодні саме стан здійснення, охорони і захисту, в першу чергу, правовими засобами, прав і свобод людини є визначальним показником рівня гуманістичності, цивілізованості, культури українського суспільства та держави.

Процес впровадження норм чинної Конституції вимагає саме якісного перетворення всієї системи суспільних відносин: економічних, соціальних, політичних тощо. І, безперечно, мова має йти про юридичні державно-владні відносини. Правова система і система органів публічної влади виступають певними різнопорядковими зовнішніми контурами суспільства, демократичність яких визначає передумови суспільного прогресу, всебічного розвитку людини.

Правові і державно-владні відносини як різновиди суспільних відносин взаємопов'язані між собою, проте їх не слід ототожнювати. Саме тому можна зробити попередній висновок, що некоректно наголошувати на необхідності розроблення і здійснення комплексної державно-правової реформи на тій підставі, що «Конституція України зумовила потребу реформування не лише законодавства, а й державних інститутів» . По-перше, така реформа має різні суспільні об'єкти реформування – правові відносини і державно-владні відносини. І, по-друге, не можна ототожнювати законодавство з правом. Не випадково перші концепції, розроблені в Україні, не за змістом, а за формою були концепціями саме правової реформи. Сьогоднішня невизначеність щодо об'єкта реформування призводить до того, що державно-правову реформу або намагаються обмежити основними функціями держави і системою місцевого самоврядування в Україні, або навіть самі терміни «державно-правова реформа» і «правова реформа» вживають як синонімічні, а це вже шлях до суперечливих методологічних і теоретичних висновків .

Демократична трансформація усіх сфер життєдіяльності українського суспільства справді потребує узгоджених зусиль всього суспільства – усіх громадян, громадських організацій, політичних партій і, передусім, ініціативної, творчої діяльності органів державної (публічної) влади, держави, що визначає необхідність її першочергового власного перетворення. Тобто мається на увазі перетворення успадкованих від СРСР політичних, зокрема державно-владних відносин. Це, безперечно, передбачає якісні зміни у механізмі публічної влади, її зв'язків з суспільством, потребує здійснення «парламентської, адміністративної, муніципальної, судової реформ, реформи інших правоохоронних органів з метою створення в Україні незалежної, демократичної, правової держави». Але це не дає підстави ототожнювати процеси перетворення державної влади з перетворенням правової системи України, розвиток якої обумовлений не стільки раціональними, суб'єктивними факторами, скільки об'єктивними умовами.

Особливість трансформаційних процесів в Україні, їх складність і суперечливість багато в чому викликані об'єктивною природною необхідністю одночасного здійснення кардинальних перетворень як у сфері публічної (державної) влади, так і у сфері економіки і права. В умовах успадкованої радянської соціально-економічної системи, де політична влада була органічно взаємопов'язана з економічною, державна власність на засоби і умови виробництва – з державною владою, будь-які якісні економічні зміни, зміни у юридичних відносинах можливі лише за моделлю, відповідно до якої саме політичні перетворення, створення демократичних юридичних процедур мають становити необхідну передумову ринкової трансформації економіки. Це визнають і окремі західні фахівці. Таким чином, можна і треба формулювати завдання наукового розроблення, офіційного ухвалення та реалізації, з одного боку, самостійної концепції трансформації системи державної влади