Конституційне право України

особи можуть повернутися до країни походження внаслідок припинення дії обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист;

особи переїжджають на проживання в іншу країну

ЗУ « Про правовий статус закордонних українців»

Закордонні українці – особи, які є громадянами інших держав або особами без громадянства, які мають українське етнічне походження або мають походження з України.

Статус надається національною комісією з питань закордонних українців, особам надається посвічення на 10 років з можливістю його переєстрації

Умовами надання особі статусу закордонного українця є:

1) українська самоідентифікація;

2) українське етнічне походження або походження з України;

3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного українця;

4) досягнення особою 16-річного віку;

5) відсутність громадянства України.

Відмова у наданні статусу закордонного українця

Підставою для відмови у наданні статусу закордонного українця особі є:

1) дії, вчинені особою, які суперечать інтересам національної безпеки України;

2) подання завідомо неправдивих даних або підроблених документів для отримання відповідного статусу;

3) порушення інших вимог, передбачених Порядком про оформлення і видачу посвідчення закордонного українця.

Підстави припинення статусу закордонного українця:

1) у разі подання особою відповідної заяви з дня її реєстрації у Національній комісії;

2) у разі набуття закордонним українцем громадянства України;

3) якщо цього статусу було набуто внаслідок подання завідомо неправдивих даних або підроблених документів;

4) якщо протягом шести місяців з дня зміни імені, прізвища, громадянства або місця проживання особа не повідомила про це Міністерство закордонних справ України або дипломатичну установу України за кордоном;

5) якщо особа вчинила дії, зазначені у статті 6 цього Закону.

Рішення про припинення статусу закордонного українця може бути оскаржено у Національній комісії.

Права закордонних українців:

Мають ті ж права та обов’язки, що і громадяни України за винятками встановленими КУ, ЗУ та міжнародними договорами

Право на безкоштовне оформлення багаторазової візи на 5 років.

Право іммігрувати в Україну поза межами квоти імміграції.

Право на щорічні квоти прийому до ВУЗів в межах державного замовлення.

Права, свободи, обов’язки людини громадянина

Поняття та види прав та обов’язків

Міжнародні стандарти

Особисті права та свободи людини та громадянина

Політичні права та свободи громадян

Соціальні, економічні та культурні права та свободи

Конституційні обов’язки людини та громадянина

Механізм реалізації гарантій та захист прав та свобод в Україні, обмеження конституційних прав та свобод людини та громадянина

Конституційні (основні, фундаментальні) – права, які містяться в конституції держави та міжнародно-правових актах країни, виокремлення такої категорії прав не означає, що всі інші права є другорядними, однак конституційні права є основою правового статусу індивіда, виходячи із чого встановлюються і інші (галузеві) права

Це суб’єктивні права, бо вони належать особі і тільки від неї залежить їх реалізації, принаймні в частині використанні.

Історичний розвиток прав та свобод людини включає кілька етапів (поколінь, хвиль)

Перша хвиля виходить від витоків конституціоналізму. У перших конституційних актах фіксувалися, як правило, дві групи прав і свобод, обумовлені дуалізмом громадянського і політичного суспільства: громадянські (особисті) права і свободи (недоторканність особи з її процесуальними гарантіями) та політичні (виборче право, свобода слова, друку тощо). Ці права виражали так звану «негативну свободу»: вони зобов'язували державу утриматися від втручання у сферу особистої свободи і створювали умови для участі громадян у політичному житті.

Друга хвиля проявилася на початку та у середині XX ст. ; вона характеризується включенням у конституції соціально-економічних прав (право на працю та пов'язані з ним гарантії), а також прав соціально-культурного характеру (право на освіту, на доступ до досягнень науки і культури). Це так звані «позитивні права», для реалізації яких вимагається відповідна діяльність держави з їх забезпечення.

Третя хвиля обумовлена загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, насамперед екологічних, та вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси виникли такі права, як: право на здорове навколишнє середовище, на інформацію, на мир тощо.

Обов'язок – це міра належної поведінки. Конституційні обов'язки також, як і права та свободи, характеризуються певним дуалізмом. Є обов'язки людини і обов'язки громадянина.

Отже, виділяють такі групи прав та свобод людини і громадянина:

права людини і права громадянина;

індивідуальні та колективні права, свободи та обов'язки. Тут слід мати на увазі, що індивідуальні права можуть здійснюватися колективно, а от право колективне індивідуально здійснюватися не може. Наприклад, відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Дане право може реалізовуватися тільки колективно, оскільки індивідуальний страйк – це прогул. Більшість конституційних прав і свобод за своєю суттю є індивідуальними. Що ж до колективних прав, то у більшості випадків це права різного роду меншин. Наприклад, відповідно до ст. 10 Конституції України в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України;

основні і додаткові права, свободи та обов'язки. Так, у ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни мають право брати участь