Конституційне право України

3) проблема смертної кари.

Сьогодні близько 100 країн зберігають і застосовують смертну кару як вид покарання (у тому числі США, Люксембург, Ліхтенштейн). Альтернативою смертній карі є пожиттєве ув'язнення.

Щодо країн СНД, які мають намір вступити до Ради Європи, то однією з умов для такого вступу було висунуто вимогу про скасування смертної кари. 29. 12. 1999 р. Конституційний Суд України ухвалив Рішення1, відповідно до якого положення Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). 22. 02. 2000 р. Україна прийняла Закон, яким було ратифіковано Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно скасування смертної кари в Україні. Це покарання було замінено на позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. 28. 11. 2002 р. Україна ратифікувала Протокол № 13 до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин (Протокол № 6 передбачав можливість застосування смертної кари за діяння, вчинені під час війни або при невідворотній загрозі війни) ;

4) проблема евтаназії.

Евтаназія – це спричинення легкої смерті безнадійно хворому за його проханням з метою позбавити зайвих страждань2. Розрізняють активну і пасивну евтаназію. Активна евтаназія – це введення людині, яка помирає, будь-яких лікарських або інших засобів, або здійснення будь-яких дій, що тягнуть за собою швидке і безболісне настання смерті. Пасивна евтаназія – це припинення надання людині медичної допомоги, спрямованої на продовження життя, що прискорює настання природної смерті.

Активна евтаназія, як правило, заборонена. Пасивну евтаназію дозволено в Австралії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, деяких штатах США. Існування такого права дає підстави ставній питання про те, чи можна розглядати припинення власного життя як право людини1.

Відповідно до ч. 4 ст. 281 Цивільного Кодексу України забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ця норма є логічним продовженням припису, зафіксованого у ст. З Конституції України, згідно з яким, зокрема, честь і гідність людини, поряд з іншими правами, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому під гідністю людини у науці конституційного прана розуміють сукупність особистих прав і свобод, реалізація яких дозволяє кожній людині стати, бути і залишатися особистістю. 1а захист гідності людини спрямована ціла низка конституційно-правових гарантій, серед яких зокрема:

ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню;

жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам;

право на недоторканність приватного життя;

право на недоторканність житла;

право на невтручання в особисте і сімейне життя;

право на свободу думки і слова;

право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень

Політичні права – можливість індивідуальної або колективної участі громадян у суспільно-політичному житті держави та у здійсненні державної влади, що забезпечується законом і публічною владою.

Як правило політичні права визнаються за громадянами.

До політичних прав і свобод відносять – право громадян брати участь в управлінні державними справами в всеукр та місц референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів держ влади та органів місц самоврядування; громадяни користуються рівним правом доступу до держ служби а також до служби в органах місцевого самоврядування – ст 38 КУ.

Право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав та свобод та здійснення своїх політ економ соц культ та інш інтересів за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей.

Право на свободу асоціації. Право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і соц-економ прав та інтересів. Статус об'єднань громадян в У регул ст 36, 37 КУ. Статус громадських організацій та інших об'єднань визнач ЗУ «Про гром об'єдн» та ЗУ «Про політ партії в У».

Громадське об'єднання – добровільне об'єднання фіз осіб та/або юр осіб приватного права для здійснення та захисту прав та свобод задоволення суспільних зокрема економічних, соц, культ, еколог та інших інтересів. За орг-прав формою громадсьуі об'єднання може утв як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація – це громадське об'єднання засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка – це громад об'єднання, засновниками якого є юр особи приват правиа а членами можуть бути юр особи приват права та фіз особи. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юр особи або без такого статусу. Засновниками гром орг можуть бути фіз особи, які перебувають в У на законних підставах та досягли 18 років, а молодіжні і дитячі гром орг з 14 років.