Конституційне право України

Прикладом конституції «другої хвилі» серед національних конституційно-правових доктрин є Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права та вольности УНР) від 29 квітня 1918 року. Слід також звернути увагу на те, що Конституція УНР 1918 року справді була першою серед цієї групи європейських основних законів [8, с. 4]. Однак найяскравішим взірцем українських конституційно-правових доктрин цієї групи є проект Конституції ЗУНР проф. Станіслава Дністрянського (кінець 1920р.). Цей проект ніби увібрав в себе весь багаж європейської конституційної думки того часу.

На рівні засад конституційного ладу ЗУНР проголошувалась в цьому проекті як самостійна правова держава (§1 Проекту) та держава демократична – «народна республіка» (§43), в якій «народ виражає свою волю через представників у формі законів, або безпосередньо у формі референдумів (народних рішень) « (§53). Західно-Українська Народна Республіка як держава повинна була служити всьому народу, піклуватися про його культуру та загальне благо, а також про спокій, порядок та безпеку державної території. Владні структури в цій державі повинні були бути збудовані таким чином, щоб «народ держави та уряд знаходилися один з одним у безпосередньому зв'язку» (§40).

Поряд із детальним викладом особистих та політичних прав і свобод людини і громадянина, в Проекті широко відображено блок соціально-економічних прав та свобод, а також супровідних до них положень. Так §22 та 23 Проекту зазначали: «... державна влада не може перешкоджати здійсненню господарської свободи людини в справедливому розподілі товарів. Більше того, держава повинна взяти під захист економічно слабшого перед економічно сильнішим і вона вправі там де важливі економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом, обмежувати законами індивідуальну свободу дій окремих людей. Промисел однаково доступний всім людям. Свобода промислу гарантує можливість вільного розвитку природніх здібностей людини в галузі природнього господарства». В частині статусу приватної власноті, уточнювалось: «... загальний економічний устрій спирається, як і раніше, на приватну власність... Як така вона підлягає правовим обмеженням. Приватна власність є предметом прогресивного оподаткування і законодавча влада вправі не тільки обмежувати користування, але й право розпорядження приватною власністю, якщо цього вимагає виконання народногосподарських завдань держави» (§24). Цілу низку конституційних права і свобод з цієї групи об'єднує автор Проекту під назвою «Охорона і старівля (піклування. – П. С.) «.

Коментуючи саме цю частину конституційного проекту, С. Дністрянський писав: «... кожний чоловік має рівне право на державну охорону. Подруже (сім'я, родина – П. С.) стоїть під особливою охороною законів. Держава опікуватиметься зосібна малолітками та умовно-хорими; вона має подбати про заснування окремих суспільних організацій для охорони культурних, політичних та економічних інтересів,... держава мусить дати праці загальну законну охорону, дбати про здоровля та здатність до праці робітників... « С. Дністрянський у своєму конституційному проекті вперше у вітчизняній правовій науці пропонує створити орган конституційної юрисдикції – Державний Судовий Трибунал, серед головних повноважень якого – перевірка законів та інших нормативних актів на предмет їхньої конституційності (§124)).

Усі ознаки «новітньої» конституції (конституції «третьої хвилі»), без сумніву, має нині чинний Основний Закон України. Так ст. 1 Конституції, поряд з іншим проголосила Україну соцiальною державою, чітко визначивши, що «суспiльне життя в Українi грунтується на засадах полiтичної, економiчної та iдеологiчної багатоманiтностi» (ст. 15), а «громадяни мають право на соцiальний захист, що включає право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у старостi та в iнших випадках, передбачених законом». І далі «Пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, мають забезпечувати рiвень життя, не нижчий вiд прожиткового мiнiмуму, встановленого законом» (ст. 46). Блок конституційних прав та свобод доповнився такими важливими положеннями, як правом «на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст. 48), а також правом «на безпечне для життя i здоров'я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (ст. 50).

У Конституції закладено основи зовнішньополітичної діяльності, яка спрямована «на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права» (ст. 18). При цьому чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України» (ст. 9).

Прийняття 28 червня 1996 року Конституції України стало, як вже відзначалось, фактичним закріпленням конституційно-правової доктрини України з чіткими ліберально-демократичними характеристиками. Це не було явищем випадковим. Так само, як і не було випадковим відновлення в серпні 1991 року національної державності України. Це закономірний процес розвитку демократії та утвердження загального добра у Європі і світі. Проте важливо пам'ятати, що цьому передували непроста, часами трагічна для багатьох поколінь українського народу, багатовікова iсторiя українського державотворення, реалізація українською нацiєю свого невід'ємного права на самовизначення в 1917-1918 рр. і втрата національної державності в 1920-1923 рр., багатоміліонні