Контрактація як один із договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції

Враховуючи специфіку аграрних відносин, договори у сільському господарстві поділяють на три основні групи. До першої групи належать такі договори: про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать аграрно-правові договори: про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи означених документів відносять договори: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших підрядних робіт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші договори про надання різноманітних послуг. Окрему групу складають договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.  

У спеціальній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції: договір контрактації сільськогосподарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір комісії; договір міни. Але щодо такої системи побудови договірних зобов’язань мають бути зроблені певні застереження: по-перше, контрактація за ЦК України розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продукції, а лише опосередковує її в майбутньому, оскільки за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один чи декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.  

Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду у тваринництві здійснюється через державний контракт. Виробники сільгосппродукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за державними контрактами та іншими договорами через біржі, торгові та контрактові будинки, заготівельні та посередницькі організації, товарні ринки тощо.   Так, закупівля сільськогосподарської продукції за державні кошти може здійснюватися шляхом таких процедур: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань) ; закупівлі в одного постачальника. Договір про закупівлю набуває чинності з моменту його підписання замовником та виконавцем – визначеним переможцем закупівлі. Договір укладається тільки в письмовій формі.   Зокрема, заставні закупівлі зерна згадуються в Указі Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва т а розвитку ринку зерна”, яким передбачено подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження механізму заставних закупок зерна, який передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна, а також кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. – їх бюджетне фінансування.  

Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим контрактам на реалізацію сільськогосподарської продукції. Вони мають стати інструментом кредитування сільського господарства і чинником забезпечення його стабільності та невпинного розвитку.   Діяльність товарних бірж в Україні регламентується Законом України від 10 грудня 1991 р. “Про товарну біржу”. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Типовими правилами біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією від 3 квітня 1996 р., врегульовано правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Створення системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р. “Про заходи щодо реформування аграрних відносин”.

Аграрні товаровиробники мають право на договірній основі реалізувати продукцію за державним контрактом, за спотовими, форвардними, ф’ючерсними контрактами, за опціонами, через біржу, торговий дім та ін.  

Відповідно до Закону України від 24 червня 2004 р. «Про державну підтримку сільського господарства», аграрна біржа – це юридична особа, створена згідно із Законом України «Про товарну біржу», яка підпадає під регулювання норм такого Закону і статей 279-282 ГК України та надає послуги суб’єктам господарювання з укладення біржових договорів щодо сільськогосподарської продукції, товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення розрахунково-клірингової діяльності за ними.

Основні інструменти фондового ринку – форвардний та ф’ючерсний контракти, які є деривативами. Відповідно до п. 1. 5 Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» дериватив – це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Форвардний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) товар у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під чає укладення форвардного контракту.

Ф’ючерсний контракт на зерно – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) товар у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з