Контрактація як один із договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції

За ЦК, договір контрактації є різновидом купівлі-продажу. Положення про цей вид договірного зобов'язання міститься в гл. 54 ЦК. На ці відносини, відповідно, поширюється дія параграфу 1 гл. 54 ЦК – «Загальні положення про купівлю-продаж».   До відносин за договором контрактації застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 713 ЦК України).   Він також належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірних зобов'язань).   У визначенні підкреслюється, що за відповідним договором виробник повинен, насамперед, виробити продукцію та передати її заготівельнику (контрактанту). У цьому разі договір контрактації буде поєднувати в собі ознаки договорів підряду, купівлі-продажу та поставки. Якщо продукція вже вироблена, договір контрактації укладається за правилами щодо договорів купівлі-продажу та поставки.  

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору та інші умови.  

Договір контрактації сільськогосподарської продукції є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Оплатний характер його полягає в тому, що одержану від виробника сільськогосподарську продукцію покупець оплачує за встановленими цінами.   Характер розподілу прав і обов'язків у договорі контрактації дає підставу віднести його до двостороннього. Це означає, що обидві сторони взаємно беруть на себе обов'язки та у кожної з них відповідно виникає право вимоги до іншої сторони.

Договір контрактації має плановий характер. Він укладається на основі та на виконання державних замовлень, розпорядження якого обов'язкові для обох сторін. Державне замовлення може визначати правовідносини сторін щодо закупівлі, структуру договірних зв'язків, основні умови договору. Відносини, пов'язані з державним замовленням, регулюються законом «Про поставки продукції для державних потреб» та Порядком формування та розміщення державних замовлень на поставки продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. №266.  

Договір контрактації опосередковує відносини щодо заготовлення сільськогосподарської продукції та сировини, що становить основу добробуту будь-якого суспільства. Специфіка сільськогосподарського виробництва робить виробника економічно більш слабкою стороною договору, тому правове регулювання відносин контрактації має на меті підвищення рівня правового захисту виробника-продавця з метою зрівняння його економічних можливостей з можливостями покупця.  

 

 

Сторони договору: продавець (виробник продукції) та заготівельник (контрактант). Ними, як правило, є підприємці, тому даний договір відносять традиційно до господарських договорів. У зв’язку з цим для закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб інтереси держави представляють спеціальні особи – державні замовники.   Зокрема, замовниками можуть виступати міністерства, установи та організації, яким виділяються кошти з державного бюджету.

З іншого боку в договорі контрактації виступають підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільськогосподарську продукцію. Визначення поняття “сільськогосподарський виробник” законодавство не дає, але Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” визначає поняття “сільськогосподарський товаровиробник”, куди відносить: фізичних або юридичних осіб незалежно від форми власності та господарювання, в яких валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та (або) поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які мають особисті підсобні господарства.   Згідно зі ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 р. «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» сільськогосподарським товаровиробником може бути фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності в цьому разі не є обов'язковою.

За визначенням договору контрактації сільськогосподарської продукції, що наводиться у ГК, вбачається, що контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, що згідно зі своїми установчими документами здійснює закупівлю сільськогосподарської продукції.

В окремих випадках особа, що має статус контрактанта, визначається нормативним шляхом. Наприклад, згідно із Законом України від 4 липня 2002 р. «Про зерно та ринок зерна в Україні» заставні закупки зерна, тобто гарантовані державою закупки зерна у сільськогосподарських товаровиробників на певний термін за заставними цінами при зберіганні за ними на встановлений у договорі заставних закупок