Контрактація як один із договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції

Торгівля за спотовими контрактами проводиться наявним стандартним товаром, який протягом тижня після укладення угоди поставляється до сертифікованого біржового складу за рахунок продавця. Оплата продукції здійснюється протягом двох днів після укладення угоди.

Опціон (від англ. option – вибір) надає можливість одній зі сторін договору обирати спосіб чи обсяг виконання обов’язків за договором або відмовитися від нього. У біржовому праві – це вид угоди, яка передбачає право покупця за таким договором відмовитися від його виконання, як правило, з оплатою премії.  

Сільськогосподарський товаровиробник має право за власним бажанням вчинити бартерну угоду, тобто обміняти з другою стороною цього договору сільськогосподарську продукцію на іншу. Відповідно до п. 1 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.   Зазвичай, за такими договорами вони одержують необхідні матеріально-технічні ресурси (обладнання, нафтопродукти, засоби захисту рослин і тварин тощо) або товари широкого вжитку.   Застосування цих договорів у сільському господарстві дає змогу аграріям діяти за умов великої інфляції. Водночас вони позбавляють товаровиробників обігових коштів. Тому уряд намагається обмежити застосування бартеру.  

Заготівельні та переробні підприємства договірних засадах можуть приймати від виробників сільськогосподарську сировину на зберігання і переробку незалежно від напрямків подальшого її використання. Розрахунки за зберігання та переробку сировини і готової продукції за угодою сторін можуть здійснюватися у грошовій формі з використанням частини готової продукції або у змішаній формі.

Сільськогосподарські підприємства укладають з членами сільгосппідприємств, робітниками держгоспів, пенсіонерами та іншими громадянами на добровільній основі договори на вирощування худоби і птиці та на закупівлю лишків молока. Закуплену у громадян за цими договорами продукцію господарство продає державі і зараховує собі у рахунок виконання зобов'язань з контрактації. Крім того, худобу, птицю, кроликів, вирощених у підсобних господарствах громадян, можуть закуповувати заготівельні організації споживчої кооперації, організації громадського харчування та інші організації за договірними цінами.  

Аграрні товаровиробники реалізують сільськогосподарську продукцію на основі і інших договорів. Так, реалізація вирощеної аграрної продукції може здійснюватись за договором купівлі-продажу безпосередньо зі складу аграрного товаровиробника, з поля, з транспортного засобу самим виробником або через власні крамниці, лотки, а також через товарні біржі, торгові доми, продовольчі державні і приватні крамниці тощо. Продукція переробки реалізується аграрними товаровиробниками за договорами поставки.

Законодавство України регламентує реалізацію сільськогосподарської продукції і за договором комісії. За допомогою комісії сільськогосподарське підприємство доручає відповідній торговельній організації продати на комісійних засадах сільськогосподарську продукцію.  

 

 

Договори контрактації є традиційною формою закупівлі сільськогосподарської продукції ще з часів радянського права. У попередньому законодавстві договір контрактації регулювали положення гл. 24 ЦК 1963 р. та нормативно-правові акти, прийняті відповідно до нього. 2004 р. відбулися зміни в системі нормативно-правових актів, у тому числі з питань регулювання розглядуваних відносин. Так, з 1 січня 2004 р. набрали чинності ЦК та ГК. Обидва кодекси містять положення про регулювання відносин і з закупівлі сільськогосподарської продукції на умовах договору контрактації.  

Згідно з ч. 1 ст. 713 ЦК України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію й оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 272 ГК України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (надалі – виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (надалі – контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.  

Зміст цих визначень має багато спільного і водночас містить неприпустимі для таких актів розбіжності. По-перше, за ЦК продукція переходить у власність контрактанта, а в ГК про це нічого не зазначається; по-друге, за ГК договір контрактації укладається лише для державних закупок продукції, а в ЦК про це нічого не згадується; по-третє, за ГК контрактантами можуть бути лише певні юридичні особи, а за ЦК їх коло не обмежується.   Посполітак В. В. та Ханик-Посполітак Р. Ю. вважають, що норми ЦК та ГК щодо регулювання відносин контрактації сільськогосподарської продукції доцільно об'єднати. Фактично йдеться про взяття за основу норм ГК, замінивши визначення договору контрактації сільськогосподарської продукції на більш вдале з ЦК. Якщо буде визнано доцільність існування ч. 1 cт. 272 ГК, то її слід перенести в кінець параграфу. Це дозволить чітко визначити, що договір контрактації є можливим для різних суб'єктів права, а не тільки тих, що займаються державною закупівлею сільськогосподарської продукції.  

Слід зазначити, що положення ГК України (статті 272-274) є спеціальними стосовно положень ст. 713 ЦК України, тому вони мають переважне значення в регулюванні відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції за договором контрактації. З іншого боку, якщо спеціальним законом окремі питання не врегульовано, мають застосовуватися положення ЦК України.  

Отже, контрактація сільськогосподарської продукції – це державна