Козацько-гетьманська держава у другій половині XVII ─ XVIIІ ст.

14 статей цього нового Переяславського договору не тільки значно обмежували українську державність, але й також фальсифікували переяславсько-московський договір 1654 р. Богдана Хмельницького. Зокрема, відтепер гетьману заборонялося мати відносини з іншими державами, самостійно проводити будь-які військові дії, призначати і звільняти полковників, та й самого гетьмана не можна було обирати без згоди царя. Гетьман також зобов'язувався на першу вимогу царя направляти козацьке військо, утримувати коштом місцевого населення московських воєвод, запровадити московські залоги, крім Києва, у Переяслав, Ніжин, Чернігів, Брацлав, Умань, а київський митрополит мав визнати зверхність московського патріарха.

Посилення московських впливів на Лівобережжі викликало сильну протидію серед частини правобережних полковників і старшини. До того ж, у 1660 р. наступ на Україну розпочала Польща у союзі з татарами. Під Любарем і Чудновим на Волині (теп. Житомирська обл.) поляки оточили московські війська В. Шереметьєва разом із лівобережними козацькими полками Т. Цицюри.

За таких обставин Ю. Хмельницький підписав із поляками Слободищенський або Чуднівський трактат (1660 р.), що повторював умови Гадяцького договору, але без статті про Руське князівство.

Тим самим вирішувалась доля оточеного московського війська, яке змушене було капітулювати. Однак, як і Виговському, Ю. Хмельницькому не вдалося об'єднати навколо себе українське суспільство. У 1662 р. під ім'ям Гедеон Юрій постригся у київські ченці.

 

Розкол на два гетьманства. Руїна

На початку 60-х рр. XVII ст. наказним гетьманом Лівобережної України був Яким Сомко (1660 – 1663 рр.). Йому протистояли ніжинський полковник В. Золотаренко і кошовий отаман Запорозької Січі (у минулому – ад'ютант Б. Хмельницького) – І. Брюховецький. Останній незаконно присвоїв собі нечуваний титул “кошового гетьмана” і всіляко намагався догодити козацьким низам та Москві. У найкращій мірі скориставшись своїми якостями “людини улесливої, хитрої і пронозливої”, І. Брюховецький домігся обрання себе гетьманом на Чорній раді під Ніжином у 1663 р. Сомка й Золотаренка згодом було страчено.

На Правобережній Україні у 1663 р. козаки обрали гетьманом Павла Тетерю, юриста за фахом, що походив із православної шляхти, був переяславським полковником і зятем Б.Хмельницького та Генеральним писарем у Виговського.

Так відбувся розкол козацької України на два Гетьманства – Лівобережне й Правобережне.

Гетьмани Руїни

 

Правобережні Лівобережні

Павло Тетеря 1663р. – 1665р. Іван Брюховецький 1663р. – 1668р.

Петро Дорошенко 1665р. – 1676р. Дем'ян Многогрішний 1669р. – 1672р.

Петро Суховій 1668р. – 1669р. Іван Самойлович 1672р. – 1687р.

Михайло Ханенко 1669р. – 1674р.

Юрій Хмельницький 1677р. – 1681р.

Гетьман І.Брюховецький (1663 – 1668 рр.). “Московські статті” (1665р.).

Прагнучи ще більше вислужитися перед Москвою, І. Брюховецький у 1665 р. поїхав до “першопрестольної”, де підписав т. зв. “Московські статті” (1665). Відтепер новообраний гетьман мав приїжджати до Москви на затвердження; збір податків з України переходив до царських воєвод; московські залоги мали розміщуватися у всіх найбільших містах Лівобережжя.

Винагородою за такі нововведення стали для Брюховецького багаті маєтки, боярський титул, а також дозвіл одружитися з московською князівною Довгорукою.

Безцеремонне поводження російської адміністрації у Лівобережній Україні викликало масовий протест. Розпочались антимосковські рухи й повстання.

 

Гетьман Павло Тетеря (1663 – 1665) рр.

Людина, розумна та освічена, П. Тетеря теж відзначався ненаситним користолюбством, егоїзмом і жорстокістю. У покірливості до поляків він зайшов так далеко, що Україну звав польською провінцією, а короля – “природним і власним паном”.

Протягом його гетьманування Правобережна Україна вибухнула цілим рядом антипольських повстань (І. Попенко, Сулимка, С. Височан, В. Варениця, П. Стріла, П. Децик, І. Сербин, В. Дрозденко та ін.).

Великих нещасть зазнала Україна від польського походу 1663 – 1664 рр. на Лівобережжя; тільки на Київщині й Брацлавщині у 1664 р. загинуло й було взято в полон близько 100 тис. людей. Тоді, за переказом, була зруйнована могила Б. Хмельницького. Загинули, звинувачені у зраді, І. Виговський та І. Богун, були заслані у Мальборк київський митрополит Й. Тукальський, а також Ю. Хмельницький та полковник Г. Гуляницький. У 1665 р. П. Тетеря втік до Польщі, забравши, а собою військовий скарб, архів, клейноди.

Гетьман Петро Дорошенко (1665 – 1676 рр.).

Це була людина знана й заслужена у козацькому війську, його дід Михайло гетьманував у 1620-х роках, а батько був полковником. Сам Петро здобув добру освіту і пройшов велику військову й дипломатичну школу під керівництвом Б. Хмельницького; в наступні роки був прилуцьким полковником, згодом Генеральним осавулом та полковником Черкаським, а головне – був щирим та відданим патріотом України.

На жаль, гетьманування П. Дорошенка припало на період, коли Україна, за свідченнями сучасників нагадувала “жахливе вавілонське стовпотворіння”. Найстрашнішим було те, що внутрішній розкол на два гетьманства закріпився у міжнародних договорах.

Андрусівське перемир'я (1667 р.). На початку 1667 р. Польща й Росія у с. Андрусові біля Смоленська поділили між собою українські й білоруські землі по Дніпру. До Росії відійшли Чернігово-Сіверщина, Лівобережна Україна, а