Козацько-гетьманська держава у другій половині XVII ─ XVIIІ ст.

На державній службі у Франції прославився син гетьмана Григорій Орлик, що був дипломатом, генералом та польним маршалом.

 

 

Гетьман Іван Скоропадський (1708 – 1722 рр.).

Після виступу Мазепи гетьманом Лівобережної України був затверджений стародубський полковник Іван Скоропадський. Договірних статей з ним цар не підписував, зате призначив спеціального міністра Ізмайлова для догляду за гетьманською адміністрацією. Столицю Гетьманщини перенесли у Глухів на саму границю з Росією, козацьку артилерію відвезли у Москву.

Уже згадувалося про знищення Запорозької (Старої) Січі у 1709 р. Дещо пізніше, у 1715 р., вийшов указ про скасування колишнього порядку вибору полкової й сотенної старшини. Відтепер усе більше посад в Україні займають іноземці: росіяни, євреї, німці, серби тощо. Козаків усе частіше відправляють на далекі будівельні роботи, війни та походи.

 

Ліквідація Гетьманщини (1722 р.). Малоросійська колегія (1722 – 1727 рр.).

У 1722 р. Петро І скасував гетьманство і запровадив у Глухові т.зв. Малоросійську колегію, що складалася з 6 російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Її завданням було наглядати за козацькою старшиною, вирішувати фінансові, судові, політичні та військові питання.

Протягом п'яти років своєї діяльності ( 1722 – 1727) колегія збільшила з України податки у 5 разів, добилася майже повного знищення “прежніх прав і порядків”, привела в “немалую ссору” народ і старшину.

 

Наказний гетьман П. Полуботок (1722-1723 рр.).

Намагаючись протидіяти російському централізму, козаки обрали наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка – людину освічену, енергійну, авторитетну. Ще у 1708 р. він був одним із претендентів на гетьманство, але Петро І відхилив його кандидатуру. Тепер головне своє завдання Полуботок вбачав в обмеженні влади малоросійської колегії та у пом'якшенні соціальної напруги у суспільстві. Козаки неодноразово добивалися повернення старих прав. У відповідь Петро І заарештував Полуботка і ще декількох старшин. За переказом, наказний гетьман відправив козацький скарб в Англію, а цареві заявив, що поневолювати народи і володіти рабами та невільниками є справою азіатського тирана, а не християнського монарха. Полуботка закатували у Петропавлівський фортеці.

 

Гетьман Данило Апостол (1727-1734 рр.).“Правління Гетьманського Уряду”( 1734-1750 рр.).

У 1727 р. напередодні війни з Туреччиною було ліквідовано Малоросійську колегію і дозволено обрати гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол – рішучий прихильник автономії.

Новому гетьману вдалося, опираючись на старшину і купецтво, добитися певних успіхів у піднесенні економіки краю, в упорядкуванні бюджету, торгівлі і маєтностей. Він піклувався про відновлення права вибору козацької старшини, виведення російських військ з України, поліпшення судівництва та адміністрації. У 1734 р. запорожці повернулися з турецького підданства і заснували Нову Січ. На певний період у гетьманське правління перейшов Київ, але всі ці поступки й полегшення носили лише тимчасовий формальний характер.

Після смерті Д. Апостола у 1734 р. гетьманство знову було відмінено, а замість нього створене “ Правління гетьманського уряду”, що складалося із 6 осіб (із них 3 українці). Перші роки діяльності цієї установи припали на період розгулу “біронівщини”, сваволі “українських” правителів, а також російсько-турецької війни 1735 – 1739 рр., під час якої Україна зазнала дуже великих втрат у живій силі й ресурсах.

 

Останній гетьман Кирило Розумовський (1750 – 1764 рр.).II Малоросійська Колегія (1764 – 1782 рр.),

Деякі полегшення наступили у 1740-1750-х рр. за царювання Єлизавети, що була у близьких стосунках з українцем Олексієм Розумовським. У 1744 р. імператриця зробила подорож по Україні, згодом відновила київську митрополію і дозволила вибрати гетьмана. Ним став 22-річний Кирило Розумовський. Завдяки казковій кар'єрі старшого брата, Кирило був призначений президентом Російської Академії наук, здобув добру освіту за кордоном.

Повернувшись з-за кордону, разом із гетьманством дістав ранг фельдмаршала і великі земельні володіння, йому підпорядковувалися Запорозька Січ і Київ, в цілому відновлювався той устрій, який існував до 1722 р. Планувалося навіть повернути столицю у Батурин і заснувати тут університет. На початку 1760-х рр. була розроблена і затверджена судова реформа, яка ще більше зміцнювала привілейоване становище старшини.

Із зміною влади у Російській імперії гетьманування Кирила Розумовського виявилося останнім у довготривалому протистоянні козацької автономії із імперським центом. У 1764 р. гетьманство було остаточно ліквідоване.

Таким чином, те, що не встиг в Україні зробити Петро І, завершила Катерина II, яка за словами Т.Шевченка, “доконала вдову-сиротину”. Скасування гетьманства суперечило всім договірним статтям України з Росією, було протиправним, одностороннім актом.

Після ліквідації Гетьманщини, до управління Україною була покликана Малоросійська ІІ Колегія, що її очолив граф П. Румянцев, генерал-губернатор Малоросії.

Протягом 1765 – 1767 рр. було проведено перепис населення і господарств із метою збільшення поборів, а також остаточно підпорядковано українські землі російській адміністрації. Системою цілеспрямованих заходів російська влада до кінця XVIII ст. звела Україну до статусу