Козацько-гетьманська держава у другій половині XVII ─ XVIIІ ст.

Боротьба за єдність українських земель. Прагнучи змінити становище, П. Дорошенко все більше схилявся до союзу з Туреччиною. На початку 1668р. старшинська рада у Чигирині висловилася за об'єднання Лівобережної й Правобережної України під протекцією Порти. До цього рішення приєдналася і козацька рада, скликана І. Брюховецьким.

У червні 1668 р., після успішного походу Дорошенка на Лівобережжя, українські землі обох берегів Дніпра знову з'єдналися в одне ціле. Гетьманом об'єднаної України став П. Дорошенко (І. Брюховецького козаки стратили).

Однак, незабаром польські війська розпочали наступ на Поділля, московські – на Лівобережжя.

 

Гетьман Дем'ян Многогрішний (1668-1672 рр.).

Після відходу Дорошенка, спочатку наказним, а потім повноправним гетьманом на Лівобережній Україні став Д. Многогрішний, полковник чернігівський, за походженням із простих козаків (сучасники називали його “мужичим сином”). У 1669 р. він підписав із Москвою “Глухівські статті”, які дещо обмежували присутність російських воєвод в Україні, і, звичайно, не повертали козакам усіх “прав і вольностей”, що мали вони за Б. Хмельницького.

Відновивши певний порядок, Многогрішний почав проявляти самовпевненість і різкість, а головне, намагався закріпити за своїм родом гетьманську булаву. Посипалися доноси старшини; у 1672 р. його із сім'єю було ув'язнено і після тортур заслано в Сибір, де він у злиднях прожив до початку XVIII ст. Д. Многогрішного називають першим політичним в'язнем з України.

 

Гетьман Іван Самойлович (1672-1687 рр.).

Походив із родини священиків (його називали “поповичем”), освіту здобув у Києво-Могилянській колегії, був Генеральним суддею. Як політик, вороже ставився до Польщі, але виступав за порозуміння з турками й татарами. Йому вдалося стабілізувати становище на Лівобережжі, а також проводити активну діяльність по об'єднанню українських земель під владою Московської держави.

Занепад Правобережжя.

Тим часом на Правобережжі ситуація різко погіршилася. У боротьбу за гетьманську булаву тут спочатку включився П. Суховій (1668-1669 рр.), а згодом уманський полковник М. Ханенко (1669-1674 рр.). Останній у 1670 р. в Острозі був офіційно визнаний поляками як гетьман Правобережної України.

Натомість П. Дорошенко, згідно волі Корсунської ради 1669 р., продовжував дотримуватися протекторату Порти з метою створення удільної козацької держави.

Однак проти турецької орієнтації виступили запорожці, зокрема, уславлений кошовий отаман Іван Сірко.

У 1672 р. Порта перемогла Польщу і за Бучацьким договором забрала собі Поділля. Турки визнали у давніх кордонах Українську державу (така назва України в офіційних документах зустрічається вперше), але в їх інтересах було перетворити її у безправного васала.

У 1674 р. наступ на Правобережжя розпочали об'єднані московські й козацькі війська гетьмана Самойловича. Вони розбили загони Дорошенка, а Самойлович навіть був проголошений гетьманом усієї України. У відповідь турки з татарами перейшли у наступ і жахливо спустошили Правобережжя.

За таких обставин у 1675 р. П. Дорошенко зрікся турецької протекції, а у 1676 р. – гетьманської булави. Він присягнув на вірність цареві і згодом змушений був переїхати до Москви. Протягом декількох років (1679 – 1682 рр.), був воєводою у Вятці. Помер у 1698 р. у с. Ярополче під Москвою.

Останнє гетьманування Ю. Хмельницького. Чигиринські походи.

Після нової польсько-турецької війни 1673 – 1676 рр., до Туреччини, крім Подільського воєводства, відійшли ще південна Київщина й Брацлавщина. На захоплених козацьких землях турки створили т. зв. “Українське князівство”, що його протяг 1677 – 1681 рр. очолював Ю. Хмельницький, аж поки не був страчений турками у Кам'янці-Подільському.

Приблизно у 1678 рр. турки й татари з козаками Юрія двічі наступали на Чигирин. Ці чигиринські походи до решти зруйнували козацький край; гетьманська столиця була дотла знищена, а населення, що вціліло, було насильно переселене гетьманом Самойловичем на лівий берег Дніпра.

Підсумки і наслідки Руїни.

У 1681 р. був підписаний Бахчисарайський мирний договір між Росією, Туреччиною й Кримом. Відтепер землі між Південним Бугом і Дніпром не повинні були заселятися. У центрі козацького краю (Черкащина) узаконювалася пустка. Як писав С. Величко, “через незгоду тогдашную, козаки всі пропали, самі себе звоювали”.

Проте дуже швидко спочатку Туреччина, а згодом Польща порушили Бахчисарайську домовленість і розпочали активно заселяти пустуючі землі. У 1684 р. король Речі Посполитої Ян Собеський своїм універсалом дозволив козацькі поселення на південь від р. Росі, а у наступному році польський сейм прийняв ухвалу про поновлення на терені колишніх українських полків козацьких прав і вольностей. Внаслідок цього відродилися Богуславський, Брацлавський, Білоцерківський і Корсунський полки. Польський уряд використав їх у війні з Туреччиною, але після війни знову прийняв рішення про ліквідацію правобережного козацтва. Спроба силою реалізувати цей захід провалилася.

Іншим договором – “Вічним миром” 1686 р. між Росією й Польщею – закріплювалися права Речі Посполитої на Правобережну Україну, а за Москвою залишилися Лівобережжя і Запорозька Січ.

Поділля з Кам'янцем знаходилось у складі Туреччини до 1699 р., а потім знову перейшло до Польщі.

Крім катастрофічного нищення і розподілів українських земель між Польщею, Московією і Туреччиною, надзвичайно важкими