+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
106
Мова:
Українська
неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції», чого не передбачалося в попередній редакції. До осіб, які замінюють батьків, не можуть бути віднесені: особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої дитини або нагляд за нею на підставі договору (няня, гувернантка, домашній учитель тощо) ; працівники закладів охорони здоров’я, навчальних та інших закладів (лікарні, будинки дитини, школи, дитячі садочки, оздоровчі табори, школи-інтернати тощо), зобов’язані наглядати за дітьми і піклуватись про них.
Предмет нашого дослідження вимагає також визначення суб’єктивних ознак використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Суб’єктом злочину може бути тільки повнолітня осудна особа.
З прийняттям ст. 150-1 КК України у 2009 р. обов’язковою ознакою суб’єктивного складу злочину було визнано мету отримання прибутку. Але пізніше, у 2011 р., вказівку на обов’язкову мету вчинення злочину було виключено. Таке рішення законодавця, за висновками І. В. Дегтярьової, є цілком вірним [132, с. 8-9]. На думку цієї авторки, правильність такого рішення пояснюється тим, що суспільна небезпечність злочину визначається не корисливим мотивом або метою отримання прибутку, а характером дій, які вчинені щодо дитини, що негативно впливає на її фізичний і моральний розвиток. Небезпеку становлять і об’єктивні умови, в яких відбувається використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Крім того, дослідниця зауважує, що в даний момент полегшить доказування наявності ознак використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, оскільки якщо винний не отримав прибутку, але використовував малолітню дитину для заняття жебрацтвом, встановити мету неможливо, з чим варто солідаризуватися.
Ставлення винної особи до наслідків у вигляді спричинення дитині середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 150-1 КК України) може характеризуватися тільки необережністю. Якщо ж має місце умисел (наприклад, винна особа навмисно залишила дитину випрошувати милостиню на сильному морозі, свідомо припускаючи, що внаслідок цього дитина обморозить кінцівки, які будуть ампутовані), то діяння потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 150-1 і ст. ст. 122 чи 121 КК України.
Звернемося до вироків поважних судових органів України за ч. 1 ст. 150-1 КК України. Так, 26 квітня 2016 р. Іршавським районним судом Закарпатської області було засуджено уродженку м. Мукачеве та мешканка м. Іршави, без освіти, непрацюючої, неодруженої (має на утриманні п’ятьох малолітніх дітей), не судимої за ч. 1 ст. 150-1 КК України. Згідно із матеріалами справи вона в період з 19 лютого 2016 року по 03 березня 2016 року систематично використовувала свою малолітню дочку, для випрошування грошей у перехожих в м. Іршава. При цьому вона носила її на руках по вулицям, викликала жалість та випрошувала гроші [136].
Ще є одним із показових є вирок Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 р. Відповідно до матеріалів справи, будучи рідною бабусею малолітньої онуки, починаючи з січня 2013 року до 17 квітня 2013 року, приїзджаючи до м. Тернівка систематично спільно зі своєю малолітньою онукою, тобто, використовуючи її, займалася жебрацтвом, зокрема, випрошуванням грошей, речей, продуктів харчування, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. Тим самим вона згубливо впливала на свою малолітню онуку та на її нормальний моральний розвиток, завдавала шкоди її духовно-моральному благополуччю. На той час вона перебувала у скрутному матеріальному становищі, тому використовувала свою онуку для жебракування [137].
Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150-1 КК України) є використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене:
1) стосовно чужої дитини;
2) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування;
3) повторно;
4) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 150, 303 або 304 КК України;
5) за попередньою змовою групою осіб.
Чужою дитина за змістом закону є для особи, яка використовує дитину для зайняття жебрацтвом. Такою особою не можуть бути рідні, прийомні батьки і батьки-вихователі дитини, а також особи, які замінюють їй батьків.
Під насильством у ч. 2 ст. 150-1 КК України слід розуміти фізичне насильство у формі завдання удару, побоїв, мордування, катування, заподіяння легкого тілесного ушкодження тощо. На відміну від насильства, передбаченого ч. 3 ст. 150-1 КК України, насильство, так само як і погроза, про які йдеться у ч. 2 ст. 150-1 КК України, можуть бути застосовані не лише до дитини, а й до інших осіб (зокрема до батьків дитини чи інших осіб, які намагаються протидіяти використанню дитини для заняття жебрацтвом). Якщо винна особа застосувала катування з метою примусити, наприклад, дитину до заняття жебрацтвом, то вчинене треба кваліфікувати тільки за ч. 1 або ч. 2 ст. 127 КК України, а якщо катування застосовувалось і під час використання дитини для заняття жебрацтвом, то додатково за ч. 2 ст. 150-1КК України. Якщо під час використання дитини для заняття жебрацтвом потерпілій особі (не дитині), яка, приміром, протидіяла такому використанню дитини, були завдані середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або смерть, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 150-1 КК України і за відповідною ст. розділу II Особливої частини КК України. Викрадення дитини з подальшим її використанням для заняття жебрацтвом необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 146 і ч. 2 або