Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці у шкідливому виробництві, за переконанням учених-юристів, являє собою експлуатацію дитини на небезпечній для її здоров’я роботі [128, c. 9].

Причиновий зв’язок між експлуатацією дитини та її суспільно небезпечними наслідками є обов’язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини та вказаний причиновий зв’язок встановлюються за допомогою судової експертизи (медичної, психіатричної, психологічної тощо).

Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати, як наголошують фахівці, не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому, відповідно до законодавстваУкраїни, забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробництво, яке може бути шкідливим для здоров’я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок) [72, с. 363].

Законодавець передбачає також особливо кваліфікуючий вид злочину, який був уведено в зв’язку з прийняттям згаданого вище Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» від 5 липня 2011 р. Це, зокрема, дії, передбачені ч. ч. 1 або 2 ст. 150 КК України, вчинені організованою групою.

Злочин, передбачений ст. 150 КК України, слід відмежовувати від кримінального правопорушення, передбаченого ст. 149 КК України, насамперед за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони: експлуатація дитини, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі та одержання, кваліфікується тільки за ст. 150 КК України. Вербування дитини для подальшого використання її праці з метою отримання прибутку, вчинене самим вербувальником, так само охоплюється ст. 150 КК України. Свідченням відсутності у діянні особи злочину, передбаченого ст. 149 КК України, є, зокрема, те, що:

а) злочин щодо дитини вчинюється, як правило, однією особою (або групою осіб, які діють спільно з метою отримання прибутку від використання праці дитини), яка не укладає жодних угод стосовно дитини з іншими особами;

б) дитина добровільно, без впливу обману чи шантажу з боку дорослих та її уразливого стану, дала згоду на використання її праці;

в) дитина використовується на звичайному виробництві, у звичайній торгівлі, у сфері надання звичайних послуг тощо (тобто відсутня мета використати дитину в різних формах сексуальної експлуатації, у порнобізнесі, як раба, залучити її в боргову кабалу, вилучити у неї органи, провести над нею досліди, усиновити з метою наживи, привести її у підневільний стан чи у стан примусової вагітності, втягнути у злочинну діяльність, використати у збройних конфліктах) [с. 363].

Ще одним із злочинів проти волі, честі та гідності малолітньої дитини, який представляє неабиякий інтерес для науки кримінального права та правозастосовної практики, є використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. КК України доповнено ст. 150-1 «Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом» згідно із Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо використання дитини для жебракування» від 15 cічня 2009 р. № 894-VI [131].

Здебільшого вчені вважають, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину є воля, честь і гідність дитини; додатковим факультативним об’єктом може бути фізичне і психічне здоров’я дитини [72, c. 367]. Останнє означає, що у разі, коли дії винного завдали шкоди (певного ступеня) здоров’ю дитини, такі дії можуть охоплюватись відповідною частиною ст. 150-1 КК України і додаткової кваліфікації за ст. ст. розділу II Особливої частини не потребують.

Тоді як, на думку І. В. Дегтярьової, суспільні відносини у сфері охорони та сприятливого функціонування сім’ї, а також нормального фізичного і морального розвитку малолітнього є основним безпосереднім об’єктом цього суспільно небезпечного діяння. Здоров’я, волю, честь та гідність дитини пропонує визнати додатковим факультативним об’єктом [132, c. 6-7].

Обов’язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки малолітня дитина, тобто дитина, яка не досягла 14-річного віку. При цьому кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 150-1 КК України) є вчинення злочину щодо чужої малолітньої дитини.

Використання для заняття жебрацтвом дитини віком понад 14 років, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, має кваліфікуватися за наявності для цього підстав за ст. 150 КК України. Втягнення ж у жебрацтво дитини віком понад 14 років, яка досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування (приміром, дитини-інваліда), необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 304 КК України.

Зауважимо, що використання для заняття жебрацтвом дорослої особи (зокрема особи, яка має фізичні чи психічні вади, особи похилого віку) за наявності підстав може бути кваліфіковане за ст. ст. 146 або 149 КК України.

Предмет злочину, тобто у даному випадку те, з приводу чого вчинюється злочин, становлять гроші, речі, інші матеріальні цінності. Під грошима у ст. 150-1 КК України слід розуміти грошові знаки у вигляді національної валюти України та іноземної валюти.

Відповідно до ст.