Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Тоді як, на думку опонентів, такі пропозиції не є вдалими. Наприклад, І. О. Бандурка стверджує, що створення в Особливій частині КК України окремого розділу про злочини проти сім’ї та дитини неможливо і недоцільно не лише тому, що він буде занадто великим, мінливим та неосяжним, а й у зв’язку з тим, що переважна більшість статей такого розділу неминуче дублюватиме багато інших статей кримінального закону. Авторка підкреслює, що захист дитинства у чинному КК України має комплексний, системний, наскрізний характер; це цілісна система норм Загальної та Особливої частин КК України, яку неможливо охопити будь-яким окремим розділом [118, c. 401], з чим складно не погодитися. Такої ж думки притримується і Д. О. Негодченко [119, c. 8].

Досліджуючи окремі проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності дитини, необхідно проаналізувати склад такого кримінального правопорушення, як підміна дитини. Так, законодавець передбачає кримінальну відповідальність за підміну чужої дитини, вчиненої з корисливих або інших особистих мотивів (ст. 148 КК України, яка має назву «Підміна дитини»).

Незалежно від того, що вітчизняний законодавець не надає визначення терміну підміни, в спеціальній літературі зазвичай розуміють заміну однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміну одного немовляти на інше у будинку дитини тощо[72, c. 357]. Зазначене кримінальне правопорушення становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов’язано, скажімо, зі станом здоров’я своєї дитини). Згода батьків (законних представників) однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків (законних представників). Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 149 КК України як здійснення незаконної угоди щодо неповнолітнього.

Предмет нашої праці також вимагає визначення об’єктивних ознак цього кримінального правопорушення. Об’єктом підміни дитини виступає особиста воля дитини та сім’я як блага, що охороняються Конституцією України. Дещо конкретизують об’єкт цього злочину деякі закордонні фахівці в галузі кримінального права (зокрема, О. С. Колмакова), стверджуючи, що це суспільні відносини, що забезпечують реалізацію права дитини жити та виховуватися в своїй сім’ї, рівно право батьків жити спільно зі своєю дитиною, виховувати її та не розставатися із нею всупереч своєї волі [120, c. 82].

З об’єктивної сторони вказаний злочин полягає у підміні чужої дитини і вважається закінченим з моменту вчинення такої підміни. Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою, як небезпідставно наголошується в одному з науково-практичних коментарів до КК України, не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини [72, c. 357].

Науковці висловлюють різні думки щодо віку дитини, яка може бути потерпілим від такого кримінального правопорушення, як підміна дитини. Так, В. Я. Тацій, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. категорично стверджують, що потерпілим від цього злочину буде новонароджена або грудне немовля, що є чужою для винної особи [121, с. 111]. Тоді як, приміром, М. І. Мельник і М. І. Хавронюк зазначають, що потерпілим може бути, як правило, немовля – особа, ідентифікувати яку за індивідуальними ознаками батьки чи інші представники не в змозі з різних на те причин, причому дитина є чужою для винного; підміна відбулася до того, як мати здатна була запам’ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо [72, с. 357]. Однак, свого часу деякі правники (зокрема, М. І. Бажанов і М. Й. Коржанський) наголошували на тому, що як потерпілого від такого злочину, як підміна дитини, під дитиною слід розуміти підлітка у віці до 14 років [122, с. 201; 123, с. 235]. Така позиція знайшла опонента – молодого вченого І. О. Романчука [124, c. 215-215], яка не видається безспірною.

На нашу думку, у назві ст. 148 КК України доцільно замінити термін «дитина» терміном «малолітня дитина», що відповідатиме реальній дійсності. Тому назву ст. 148 КК України пропонуємо викласти в такій редакції: «Підміна малолітньої дитини».

Зупинимося на суб’єктивних ознаках підміни дитини. Суб’єктом цього кримінального правопорушення є будь-яка особа, для якої у даний час одне із немовлят юридично є чужим.

Суб’єктивна сторона підміни дитини характеризується прямим умислом і спеціальними (корисливими або іншими особистими) мотивами. Наприклад, автор кандидатської дисертації «Кримінально-правова характеристика підміни дитини» (2015 р.) Є. В. Даценко до основних причин вчинення підміни дитини з корислих мотивів відносить:

а) намагання задовольнити власні завищені матеріальні вимоги;

б) невиконання цивільних або господарських зобов’язань;

в) неправильне розуміння суті соціальної справедливості та намагання виправити це становище;

г) гіпертрофія пріоритетів, які проявляються в орієнтації на збагачення за будь-яку ціну;

ґ) схильність до ризику, аморфне відчуття колективізму тощо [125, с. 7].

«Інші» особисті мотиви, за висновками представників кримінально-правової науки та практики, можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при