Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Отже, сутність покарання полягає в тому, що засуджений зазнає кари за вчинений злочин, тобто певних фактичних втрат і обмежень. Кара виступає як один із засобів для досягнення виправної та превентивної мети покарання. Тобто, покарання є справедливим актом правосуддя. Отже, метою покарання є: 1) кара щодо засудженого; 2) виправлення засудженого; 3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами [97, с. 142-144].

За словами Н. Ф. Кузнєцової та І. М. Тяжкової, покарання може бути визнане справедливим лише у тому випадку, якщо суд призначить його з урахуванням всієї сукупності обставин у конкретній справі, а саме: покарання має бути призначене в межах відповідної статті Особливої частини КК з урахуванням положень Загальної частини КК, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину й особи винного, пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, а також з урахуванням впливу призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім’ї [98, с. 80]. Так, згідно із ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Щодо кожного окремого злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, покарання визначається як санкція. Як зазначає Т. Ю. Тарасевич, у межах загальної теорії права досить ґрунтовно розроблені загальне поняття санкції кримінально-правової норми, її ознак та видів [99, с. 169]. Поняття санкції фахівці в галузі кримінального права розглядають як вузькому, так і в широкому значенні. За першим підходом санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов’язань, тоді як санкція у широкому cенсі додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер [100, с. 38]. Санкцію кримінально-правової норми дослідники трактують як частину кримінально-правової норми (статті (частини) Особливої частини КК), яка визначає вид та розмір покарання за злочин, зазначений у диспозиції [41, с. 48; 101 с. 25; 102 с. 22].

У нормах КК України, за визначенням В. К. Грищука, використовується такі види санкцій: а) відносно визначені (передбачають можливість застосування лише одного виду основного покарання, його строк або розміри) ; б) альтернативні (передбачають кілька основних покарань, їх межі та строки або (і) розміри) ; в) та кумулятивні (передбачають поряд з основним або основними покараннями ще й додаткові покарання, їх строки або (і) розміри) [103, с. 67].

Юристи неодноразово акцентували свою увагу на тому, що в кримінально-правовій доктрині приділяється набагато більше уваги характеристиці об’єктивних та суб’єктивних ознак того чи іншого складу злочину, ніж проблемам побудови кримінально-правових санкцій за їх вчинення. Здебільшого науковці обмежуються дослідженням ознак складу того чи іншого злочину, а санкції залишаються поза їхньою увагою. Зі свого боку, зазначимо, що така ситуація є невиправданою, оскільки аналіз кримінально-правових санкцій дозволяє збагатити висновки, розширити коло аргументів, критично оцінити ті чи інші рішення законодавця. Одним із індикаторів соціальної обумовленості, логічної узгодженості та соціальної справедливості будь-яких санкцій, звичайно, є практика призначення покарання за той або інший злочин [104, с. 169], з чим важко не погодитися.

Встановлення покарання за певний злочин є одним із аспектів кримінально-правової політики, спрямованої на вироблення критеріїв та засад пеналізації. Щодо визначення поняття педалізації думки вчених розходяться. Зокрема, її розуміють як установлення принципів та критеріїв застосування найбільш суворого державного примусу за діяння, які визнаються злочинними; формулювання мети кримінального покарання; визначення його видів та розмірів; пропонування інших заходів кримінально-правового характеру, необхідних і достатніх для впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння; більшість актів пеналізації має відношення до покарання, його видів, розмірів, умов застосування [105, с. 143-144]. Проте, на нашу думку, лаконічну та найвдалішу дефініцію цієї категорії запропонував один із представників радянської науки кримінального права. На думку автора, пеналізація являє собою процес визначення характеру караності діяння, а також їх фактична караність, тобто, процес призначення покарання у судовій практиці [106, с. 137].

Як зауважують А. А. Музика та О. П. Горох, «... кількість видів покарань, які законодавець передбачає у відповідному розділі Особливої частини КК України, зумовлена не лише різним характером і ступенем суспільної небезпеки певних видів злочинів, а й мотивами їх вчинення, суб’єктами злочинів тощо» [107, с. 41].

Проблема побудови санкцій статей Особливої частини КК України є дискусійною і позбавлена будь-якого універсального вирішення [108, с. 96]. На думку В. О. Навроцького та М. І. Мельника, пропозиції щодо визначення меж санкцій зазвичай мають виключно емоційне забарвлення [109, с. 8]. Пропозиції щодо визначення покарання за певний вид злочину як правило не мають під собою