Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Разом із тим, зауважимо, що якщо винний діє з національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних випадках його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442 КК України).

Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне передбачити кваліфікуючу ознаку за підміну дитини. Звідси пропонуємо доповнити ст. 148 КК України частиною другою та викласти її в такій редакції: «Підміна чужих двох і більше дітей, вчинених з корисливих або інших особистих мотивів, – карається …».

Таким, що потребує наш науковий інтерес є кримінально-правова характеристика експлуатації дітей. Згідно із положеннями Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року та Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, прийнятих Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй, дитина внаслідок фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. До одного з основних засобів такого захисту міжнародне співтовариство зараховує визнання права дитини на захист від економічної експлуатації, примусової праці, виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні освіти чи заподіювати шкоду її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному або соціальному розвиткові.

Вітчизняний законодавець підтримав зазначену загальносвітову тенденцію, закріпивши в ч. 2 ст. 52 Конституції України положення про те, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом, а приписами ч. ч. 3, 5 ст. 43 Основного Закону України категорично заборонив використання примусової праці дітей і праці дітей на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.

Утім, незважаючи на комплекс міжнародних і національних заборон, кількість фактів протизаконного використання праці дітей як в Україні, так і за її межами є вражаючою.

Ч. 1 ст. 150 КК України передбачено кримінальну відповідальність за експлуатацію дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці.

Існуюча назва («Експлуатація дітей») та диспозиція ст. 150 КК України, на наш погляд, не узгоджуються за кількістю потерпілих (згідно із назвою відповідальність настає за експлуатацію дітей, тобто кількох дітей, а за диспозицією злочин є посяганням на дитину – одну особу). Цю розбіжність слід усунути шляхом зміни назви статті на «Експлуатація дитини».

Незважаючи на те, що в ст. 150 КК України немає дефініції експлуатації дитини, тоді в літературі спроби окреслити цей термін. Приміром, О. В. Паньчук кримінальну експлуатацію дитини визначає як передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння щодо неповнолітньої особи, пов’язане з використанням її праці для отримання наживи або задоволення інших потреб із застосуванням фізичного або психічного насильства, обману або зловживання довірою чи використанням безпорадного стану, обумовленого малоліттям [126, c. 7]. Таке визначення потребує модернізації, в зв’язку з прийняттям парламентом Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» від 5 липня 2011 р. № 3571-VI [127]. Адже згідно із попередньою редакцією ч. 1 ст. 150 КК України було передбачено відповідальність за експлуатацію дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку.

На думку Д. О. Калмикова, експлуатацію дітей пояснює як свавільне (з використанням примусу) привласнення продуктів праці дітей власниками засобів виробництва [128, c. 11].

Розглянемо об’єктивні ознаки цього кримінального правопорушення. Об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 150 КК України є воля, честь і гідність, фізичне і психічне здоров’я дитини [72, с. 362].

Основним безпосереднім об’єктом складу цього кримінального правопорушення, за визначенням Д. О. Калмикова, є воля дитини як можливість вчиняти будь-які дії або утримуватися від них, не порушуючи цією поведінкою прав, свобод і законних інтересів фізичних або юридичних осіб, суспільства або держави [128, с. 17].

Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 150 КК України, на думку І. М. Доляновської, є суспільні відносини, які забезпечують трудові права дитини на виконання праці, дозволеної законодавством України відповідно до віку дитини та категорії роботи, яка нею виконується. Додатковими безпосередніми об’єктами цього кримінального правопорушення слід вважати суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я, фізичний розвиток та освітній рівень дітей, а також честь і гідність [129, c. 15].

Потерпілим може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Так, у Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП України) встановлено вік, з якого допускається прийняття на роботу [130]. Зокрема, не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років (ч. 1 ст. 188 КЗпП України). За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років (ч. 2 ст. 188 КЗпП України). Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і