Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Отже, предметом цього злочину не можуть бути цінності нематеріального характеру (нематеріальні блага) :

а) результати робіт; послуги;

б) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

в) інформація;

г) особисті немайнові блага (здоров’я, ім’я, авторство тощо).

Інакше кажучи, не може настати відповідальність за ст. 150-1 КК України за систематичне прохання у сторонніх осіб надати які-небудь послуги, виконати певну роботу, здійснити творчу діяльність, передати інформацію тощо.

Наступною об’єктивною ознакою цього злочину, є об’єктивна сторона, яка полягає в суспільно небезпечних діях – використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Диспозиція ч. 1 ст. 150-1 КК України є описовою, тобто законодавець під заняттям жебрацтвом розуміє систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. При цьому випрошувати матеріальні цінності у сторонніх осіб може як дитина, так і повнолітня особа, яка використовує дитину (найчастіше, коли дитина ще не вміє розмовляти). Власне випрошування може відбуватися усно, письмово або конклюдентними діями (акт поведінки, який сам по собі свідчить про наміри чи бажання особи).

Поняття систематичне означає вчинення зазначених дій багаторазово (три і більше епізоди усного висловлення прохання подати милостиню або письмове чи конклюдентними діями висловлення такого ж прохання трьом і більше стороннім особам). Злочин, передбачений ст. 150-1 КК України, є прикладом продовжуваного злочину – злочину, що складається із двох чи більше тотожних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру винної особи щодо використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Такими діяннями можуть бути: тримання на руках немовляти чи іншої маленької дитини, контролювання зовні дій дитини, яка самостійно випрошує матеріальні цінності у сторонніх осіб, тощо.

Під сторонніми особами в ч. 1 ст. 150-1 КК України треба розуміти всіх інших осіб, крім батьків та осіб, які замінюють батьків, а у частинах 2 і 3 ст. 150-1 КК України – будь-яких осіб, крім тих, які є суб’єктами цього злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту початку третього епізоду випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб з використанням суб’єктом злочину малолітньої дитини.

Беззаперечним є те, що суб’єкт цього злочину спеціальний. У ч. 1 ст. 150-1 КК України це батьки або особи, які їх замінюють, а у ч. 2 ст. 150-1 КК України – будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які замінюють батьків.

Відповідно до СК України та Закону України «Про охорону дитинства» батьками та особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані лише ті особи, які мають право і на яких покладається обов’язок виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки – це рідні батько і мати дитини, у т. ч. ті, з якими дитина спільно не проживає, а також усиновителі; прийомні батьки; батьки-вихователі. Особами, які замінюють батьків, відповідно до законодавства є: опікун, піклувальник; патронатний вихователь; фактичний вихователь.

За відсутності у дитини матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати дитині належне утримання (а також виховувати її та піклуватися про неї), особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані баба і дід, повнолітні брат та сестра, а за відсутності у дитини матері, батька, баби, діда, повнолітніх братів та сестер або якщо ці особи не можуть з поважних причин надавати дитині належне утримання (а також виховувати її та піклуватися про неї) – мачуха і вітчим, які проживають з дитиною, а також інші особи, у сім’ї яких виховувалась дитина. Батьки можуть бути відсутні у дітей-сиріт, підкинутих дітей, дітей, від яких відмовились батьки, безпритульних дітей. Поважні причини, з яких батьки не можуть надавати дитині належне утримання, це: позбавлення батьківських прав; відібрання дітей у батьків без позбавлення батьківських прав; визнання батьків безвісно відсутніми або недієздатними; оголошення їх померлими; відбування ними покарання в місцях позбавлення волі; перебування їх під вартою на час досудового слідства; розшук їх органами Національної поліції, зокрема пов’язаний з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцеперебування; тривала хвороба батьків; батьки не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції. Останнє зазнало змін у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми» від 26 січня 2016 р. [133]. Тобто, враховуючи ситуацію, яка склалася на сході нашої держави, в ст. ст. 1 Законів України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [134], «Про охорону дитинства» [135] визначено, що до дітей, позбавлених батьківського піклування належать також «діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які