Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Оскільки психічне ставлення до тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст. 149 КК України, може характеризуватися тільки необережністю, то у разі умисного ставлення винної особи до смерті потерпілого або до заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень вчинене треба додатково кваліфікувати за ст. ст. 115 або 121 КК України.

У разі, якщо винний продав особу для вилучення в неї органу, що завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження), його дії мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 149, п. 5 ст. 27 і п. 6 (а також, залежно від конкретних обставин справи, п. п. 2, 4, 9 або 11) ч. 2 ст. 115 або ст. 121 КК України.

Ще таким кримінальним правопорушенням, яке викликає наш інтерес, є незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК України). Розглянемо об’єктивні ознаки цього злочину. Основним безпосереднім об’єктом цього кримінального правопорушення є воля, честь і гідність особи. Добровільна згода дієздатної особи (або прохання чи згода опікуна особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною) на її поміщення в психіатричний заклад виключає застосування ст. 151 КК України. Адже посягання на її волю, честь і гідність за таких обставин відсутні. Додатковим факультативним об’єктом злочину може бути життя та здоров’я особи.

Потерпілим від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151 КК України, вимагає обов’язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не обов’язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими як органічне і епілептичне слабоумство, корсаковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад (наприклад, за обставинами справи її обстеження та (або) лікування цілком можливі були і не в стаціонарних умовах). У разі незаконного поміщення особи в інший, не психіатричний, заклад закритого типу відповідальність може настати за ст. 146 КК України як за незаконне позбавлення волі.

З об’єктивної сторони злочин полягає в суспільно небезпечних діях – у незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути: насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний заклад – це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги [87].

Поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею [88, c. 361].

Примусове освідування чи лікування особи у лікаря-психіатра в амбулаторних умовах за наявності відповідних ознак може бути кваліфіковане як службове зловживання (ст. ст. 364-365, 423-424 КК України) чи самоправство (ст. 356 КК України). Давання експертом-психіатром під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді завідомо неправдивого висновку, на підставі якого особа поміщена в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 384 КК України.

Ст. 151 КК України передбачає відповідальність не за утримання особи у психіатричному закладі (наприклад, стосовно якої відпали підстави для її подальшого знаходження у ньому), а лише за поміщення її туди. Злочин вважається закінченим з моменту такого поміщення.

Відповідно до ч. 6 ст. 284 ЦК України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися тільки необережністю.

Умисні вбивство потерпілого, заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчинені, наприклад, як спосіб незаконного поміщення в психіатричний заклад або з метою за вчинений під час такого поміщення опір потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 151 КК України і, відповідно, ч. ч. 1 або 2 ст. 115, ч. ч. 1 або 2 ст. 119, ч. 2 ст. 122 КК України (реальна сукупність).

Питання про суб’єкт незаконного поміщення в психіатричний заклад є дискусійним. Здебільшого як українські [72, c. 385; 88, c. 121], так і зарубіжні [89, c. 107; 90, c. 152; 91; 92] вчені визначають, що суб’єкт цього злочину є спеціальним. Зокрема, панує думка про те, що ним може бути лише лікар-психіатр, який відповідно до встановленого законодавством україни порядку, одноосібно чи у складі комісії, приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад [72, c. 385]. Попри це, приміром, О.  І.  Рарог стверджує, що суб’єкт злочину - спеціальний, тобто ним може бути тільки лікар-психіатр, що поставив завідомо неправдивий діагноз та видав направлення на примусову госпіталізацію, а також лікар-психіатр, що безпосередньо здійснив примусову госпіталізацію особи, яка завідомо її не потребувала [93, c. 95]. На думку Н.  К.  Семернєвої, суб’єктом цього злочину є лікар-психіатр, якому законом надано право вирішувати питання про госпіталізацію хворих і звертатися із