Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Незважаючи на зовні всеохоплююче визначення цього поняття, воно залишається, на думку правознавців, оціночним: лише органи досудового розслідування і суд можуть на підставі конкретних обставин справи встановити, чи був стан особи насправді уразливим. Уразливим стан особи слід визнавати в усіх випадках, коли за обставинами справи її згода на вербування, переміщення, переховування, передачу чи одержання була вимушеною, одержаною під впливом зазначених суб’єктивних та (або) об’єктивних причин і не відповідала її справжнім інтересам [72, c. 358].

Наприклад, наявність уразливого стану була встановлена під час судового розгляду справи Вільнянським районним судом Запорізької області, за таких обставин. Особа Н. познайомилась з особою В. та в ході бесіди з’ясувала, що остання має на утримання малолітньої дитини, відчуває нестачу в коштах на її утримання через низькі заробітки, тобто в силу зазначених причин перебуває в уразливому стані. В подальшому особа Н. на прохання особи В. передала у борг 15 000 гривень, які остання зобов’язалась повернути, але не мала змогу повернути у зв’язку з відсутністю коштів, тому особа В. написала розписку про отримання у борг коштів на суму 15 000 гривень, а також передала особі Н. свій паспорт і ідентифікаційний код, як заставу утримання боргу. Особа Н. використовуючи уразливий стан особи В., передала інший особі Д. за грошову винагороду у розмірі 8000 гривень разом з документами з метою подальшого примусового надання послуг сексуального характеру. Особу Н. було затримано при отриманні коштів за незаконну угоду [82].

Порушення посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку, тягне відповідальність за ст. 184-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення [83]. Якщо такі дії вчинені з метою продажу цих дітей, вони можуть розглядатися як готування до злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України (за ознаками вчинення його щодо неповнолітнього і з використанням службового становища).

Не обійдемо увагою суб’єктивні ознаки аналізованого кримінального правопорушення. Суб’єкт торгівлі людини або іншої незаконної угоди щодо людини загальний. Вчинення злочину службовою особою та вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, розглядаються як його кваліфікуючі ознаки.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Крім того, для третьої і наступних його форм (вербування, переміщення, переховування, передача і одержання людини) обов’язковою ознакою є мета експлуатації людини.

Що ж стосується двох перших форм, то торгівля людьми та здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, мають тягнути кримінальну відповідальність за ст. 149 КК України незалежно від того, чи вчинені вони із зазначеною метою. Інший підхід унеможливив би притягнення до відповідальності особи, яка здійснила продаж людини або передала її за іншою угодою, адже за допомогою існуючих процесуальних засобів практично неможливо довести, що винною особою факт подальшої – після продажу або іншої передачі – експлуатації людини усвідомлювався як неминучий (тим паче неможливо довести, що для інтелектуальної ознаки умислу особи, яка продала дитину, характерним є усвідомлення того, що в подальшому покупець усиновить дитину, маючи за мету наживу). Вказана мета може бути доведена, як правило, лише у випадках, коли винна особа систематично поставляє певним покупцям дітей для використання їх як жебраків або жігіок для сексуальної експлуатації тощо. Здебільшого продавцю насправді байдуже – буде покупець використовувати продану йому особу в порнобізнесі чи одружиться з нею.

Психічне ставлення до тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст. 149 КК України, може характеризуватися тільки необережністю.

Мета експлуатації розкривається у примітці 1 до ст. 149 КК України. Під експлуатацією розуміються, серед інших її можливих форм, насамперед:

1) всі форми сексуальної експлуатації;

2) використання в порнобізнесі;

3) примусова праця або примусове надання послуг;

4) рабство або звичаї, подібні до рабства;

5) підневільний стан;

6) залучення в боргову кабалу;

7) вилучення органів;

8) проведення дослідів над людиною без її згоди;

9) усиновлення з метою наживи;

10) примусова вагітність;

11) втягнення у злочинну діяльність;

12) використання у збройних конфліктах.

Сексуальна експлуатація – це вид експлуатації праці особи у сфері проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у тій чи іншій країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності [72, c. 359].

Торгівля людьми, поєднана з подальшим втягненням потерпілої особи у проституцію чи з примушуванням її до заняття проституцією, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 149 і 303 КК України.

Під порнобізнесом