Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

3) вербування людини;

4) переміщення людини;

5) переховування людини;

6) передача людини;

7) одержання людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011 р. № 3739-VI торгівля людьми – це здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином [81].

Той факт, що український законодавець, на відміну від міжнародних актів, торгівлю людьми виділив як окрему форму злочину, відмінну від таких його форм, як вербування, перевезення (переміщення), передача, переховування або одержання людини, означає, що в ст. 149 КК України під торгівлею людьми слід розуміти власне торгівлю, тобто вчинення актів купівлі-продажу людей.

Задовго до прийняття Закону України «Про протидію торгівлі людьми» в науці кримінального права вчені пропонували різні дефініції торгівлі людьми. Наприклад, А. С. Політова її окреслює як дії, спрямовані на обмеження її свободи шляхом продажу, вчинення іншої незаконної угоди щодо неї, пов’язаної з незаконним заволодінням чи передачею з метою експлуатації на території України чи за її межами [63, c. 6].

Здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, передбачає здійснення таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу, та будь-які інші, за якими особа передається для експлуатації [72, c. 357].

Не можна вважати здійсненням незаконної угоди, об’єктом якої є людина, дії особи (сутенера), яка зводить проститутку з клієнтом, оскільки у таких випадках людина передається іншій особі фактично не у володіння, а лише у тимчасове користування.

Під вербуванням людини слід розуміти досягнення домовленості шляхом безпосереднього наймання, тобто запрошування і набору добровольців ніби для участі у певній діяльності [72, c. 357].

Переміщення людини являє собою зміну її місця перебування шляхом перевезення та іншого переміщення її як через державний кордон України, так і в межах території України [72, c. 357-358]. При цьому дії винного, пов’язані з незаконним переміщенням людини через державний кордон України, потребують додаткової кваліфікації за ст. 332 КК України, а у випадках, коли для перетинання державного кордону були викрадені чи підроблені і використані завідомо підроблені документи, – ще й за відповідними ч. ч. ст. ст. 357 і 358 КК України. Якщо жертва торгівлі людьми перетинає державний кордон України на підставі належних документів, ст. 332 КК України застосуванню не підлягає.

Переховування людини передбачає розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції і т. ін. [72, c. 358].

Під передачею і одержанням людини треба розуміти відповідні фактичні дії, вчинені після вчинення стосовно неї акту купівлі-продажу, вербування, переміщення тощо, пов’язані з переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до іншої [72, с. 358].

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві (а специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються, людина, – хоча й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на незаконні, але залишає незмінною зовнішню правову оболонку), то злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором купівлі-продажу, який сІе-/асіо означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо передбаченого договором між сторонами.

Злочин у його третій – сьомій формах є закінченим з того моменту, коли жертва злочину, відповідно, завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.

Як випливає із примітки 3 до ст. 149 КК України, обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України, якщо він вчинюється у третій – сьомій формах, крім випадків вчинення його стосовно малолітнього та неповнолітнього, є спосіб. Він може альтернативно проявлятися у використанні:

1) обману;

2) шантажу;

3) уразливого стану особи.

Обман як спосіб вербування, переміщення, переховування, передачі, одержання людини полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (наприклад, відомостей про те, що він буде брати участь у конкурсі або отримає широкі можливості для працевлаштування за кордоном) або приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого (наприклад, відомостей про дійсні умови праці, розміри і порядок виплати заробітку).

Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману, у т. ч. стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України (ст. 173 КК України), слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 149 КК України, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, об’єкта та суб’єкта. Передусім треба мати на увазі, що при вчиненні злочину, передбаченого ст. 149 КК України, обман застосовується, як правило, під час вербування, а при вчиненні злочину, передбаченого ст. 173 КК України, – вже під час виконання угоди про працю.

Зазначимо, що