Криза трьох років як особлививий період дошкільного дитинства

 

 

Причинами виникнення негативізму, впертості, свавілля та інших симптомів кризи у поведінці дитини — власне негативних проявів — здебільшого є:

• обмеження самостійності й особистої ініціативи дитини;
• часте й неадекватне застосування заборон і покарань;
• гіперопіка у вихованні;
• неузгодженість та непослідовність у вимогах близьких дорослих.

Разом із неадекватною поведінкою дорослих причиною, що значно загострює стосунки між дитиною і батьками, постає дитяча допитливість. На третьому році життя дитина починає активно задовольняти пізнавальну потребу. Її прагнення все робити самостійно виявляється у тій-таки ключовій фразі «Я сам!». Але прояв ініціативи може викликати конфлікти з дорослими, оскільки активність найчастіше не збігається з фізичними можливостями дитини. Тож дорослімають враховувати те, що дитина саме випробовує свої сили, перевіряє можливості. Вона стверджує себе, і це сприяє появі самолюбства — найважливішого стимулу до саморозвитку дитини.

Якщо батьки приймають зміни, які відбуваються з дитиною, забезпечують можливості для проявів її самостійної діяльності — вони задовольняють потреби розвитку дитини. І саме тому негативні симптоми є більш м’якими. Іноді криза трьох років може протікати без жодних явних негативних проявів. Думка про те, що це може якось негативно позначитися на психічному розвитку або становленні особистості, є помилковою. У кризі розвитку головне те, до чого вона призводить. Поява таких якостей, як воля, самостійність, гордість за досягнення є ознакою адекватного розвитку особистості дитини на цьому віковому етапі.

Якщо ж батьки всіляко наполягають на безумовному дотриманні існуючих правил і виконанні своїх вимог, то наражаються на затяте відстоювання дитиною себе і своєї незалежності. Тож у такому випадку інтенсивність негативних проявів кризи є високою. Головне завдання батьків — не допустити закріплення в поведінці дитини крайніх форм негативних проявів кризи. Так, упертість — це крайній ступінь вияву волі дитиною, а воля — якість, необхідна для її розвитку; вередливість — демонстрація власної значущості для інших, відчуття свого Я; агресивність є крайньою формою почуття самозахисту, а замкнутість — неадекватна форма вияву здорової обережності [13].

Будь-які зміни не виникають раптово. Їм передують поступові перетворення, певні особливості у поведінці дитини. Наближення періоду змін в особистісному розвитку дитини можна визначити за такими ознаками:

проявляє інтерес до свого зображення у дзеркалі, на фотографіях — розглядає себе, називає частини обличчя, тіла, знає їх функції, виділяє особливості своєї зовнішності;

говорить про себе і свої дії від першої особи, вживає слова — «я», «не я», «я буду», «я не буду», «я сам», «моє» тощо;

прагне виділити «окрему територію», що належала б тільки їй (залізає в шафу чи великий ящик, будує свій «будинок» — огороджує частину кімнати всіма підручними предметами й там грається);

проявляє інтерес до свого зовнішнього вигляду (любить надягати нові речі, стає перебірливою щодо одягу, намагається бути охайною];

звертає увагу на оцінку своєї діяльності з боку дорослих, прагне отримати від них визнання своїх досягнень.

Наявність хоча б двох із перелічених ознак свідчить про початок самоусвідомлення дитини, а отже, батьки мають час для того, щоб переосмислити та перебудувати свої стосунки з нею.

За всяким негативним симптомом кризи «ховається позитивний зміст, що полягає зазвичай у переході до нової і вищої форми свідомості». Позитивними особистісними надбаннями дітей на цьому етапі розвитку є:

• становлення нового рівня самосвідомості;
• прагнення до самостійності;
• розвиток активності та вольових якостей;
• встановлення з дорослими нових і більш глибоких стосунків у спілкуванні, грі, пізнавальній і предметній діяльності, в яких великого значення набуває позитивна оцінка батьками особистих досягнень, успіхів дітей.

 

 

Досягнувши трирічного віку, малюк починає усвідомлювати, що він особистість. Разом з цим усвідомленням і приходить криза трьох років. Дана криза зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Для успішного вирішення кризи батькам дитини потрібно змінити до неї ставлення. Якщо батьки заохочують самостійність дитини у правильних межах, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної до діяльності дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

 

 

 

В житті кожної дитини буває момент, коли він