Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Одночасно з розвитком релігії виділялась особлива група служителів культу. Тепер здатністю виконувати релігійні функції наділяли певних осіб, вважаючи, що вони обдаровані чудесними якостями, володіють таємними знаннями тощо. Такі особи ставали професійними служителями культу – жерцями. Звичайно, вони тією чи іншою мірою монополізували не тільки релігійні функції, а й деякі позитивні знання, тлумачення звичаїв племені, судочинство тощо.

У процесі розкладу первіснообщинного ладу почалося виділення професійної розумової праці. Такими професіоналами насамперед ставали вожді, жерці, воєначальники, потім деякі інші люди – співаки, оповідачі, постановники театралізованих міфологічних вистав, знахарі, знавці звичаїв. Виділення професійної розумової праці значно сприяло розвитку та збагаченню духовної культури.

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення впорядкованої писемності. Як правило, це відбувалося поступовим перетворенням піктографічної (малюнкової) передписемності, що передавала лише загальний зміст повідомлень, на письмо, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або склади. Таким було найдавніше ієрогліфічне письмо шумерів, єгиптян, критян, китайців, майя й інших народів.

Слід зазначити, що вплив первісної культури на духовне життя відчувався і на наступних за первісним суспільством етапах розвитку людства. Немало явищ сучасного життя виникло або почало виникати саме в первісному суспільстві. Саме через цю найважливішу особливість зазначеного ладу його вивчення має не тільки пізнавальне, а й світоглядне значення.

 

 

ТЕМА 2. КУЛЬТУРА ЯК ЗНАКОВО-СЕМІОТИЧНА СИСТЕМА

 

2.1. Сутність інформаційно-семіотичного підходу до культури. Інформаційно-семіотична структура культури.

2.1.1. Культура як спосіб і наслідок людської діяльності. Поняття артефакту.

2.1.2. Культура як світ смислів.

2.1.3. Культура як знакова система.

2.2. Функції культури.

 

ЛІТЕРАТУРА

Гуревич П.С. Культурология: Учебник. – М., 2000.

Гуревич П.С. Культурология. Курс лекций: Учебник для вузов. – М., 2003.

Гуревич П.С. Философия культуры. – М., 1994.

Каган М.С. Философия культуры. – Спб., 1995.

Бокань В. Культурологія: Навч. посібник. – К.:МАУП, 2000.

Історія і теорія світової і вітчизняної культури. – К., 1993.

Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації / За заг. ред. В.М.Пічі. – Львів, 2003.

Культурологія: Навч. посібник. / А.Г.Баканурський та ін. – К., 2005.

Культурология. Основы теории и истории культуры. Учеб пособие. – Спб., 1996.

Культурология: Учеб. для студентов тех.вузов / Н.П.Багдасарьян и др. – М., 1999.

Культурология: Учеб. пособие для студ. негуманитарных спец. /В.И.Добрынина, М.С.Киселёва. – М., 1993.

Культурология. ХХ век. Антология. – М., 1995.

Культурология. Словарь. – Спб., 1997.

Культурология: Учеб. пособие для студентов вузов. /Под. ред. В.И.Добрынина. – Ростов-на-Дону, 1998.

Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 2005.

Ницше Ф.Воля к власти. – М., 1994.

Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посібник. – К., 2006.

 

2.1. Сутність інформаційно-семіотичного підходу до культури. Інформаційно-семіотична структура культури. Вихідним моментом інформаційно-семіотичного підходу до культури є теза про способи та наслідки людської діяльності. З’ясуємо цю тезу детальніше.

2.1.1. Культура як спосіб і наслідок людської діяльності. Поняття артефакту

Діяльність – це спосіб існування людини. Специфіка людського образу життя, яку визначено фіксувати поняття культури, пов'язана насамперед з особливостями людської діяльності. Проте не всі дії людини є людською, розумною діяльністю. Коли ми дихаємо, приймаємо їжу або реагуємо на полум'я, то наші дії нічим не відрізняються від дій тварин. Особливостями людської діяльності є, по-перше, свідома постановка мети; по-друге, – цілепокладання  діяльності. Таким чином, людина колись навчилася діяти, щоб жити, тепер вона живе, щоб діяти.

Постійне формування все нових і нових завдань та засобів діяльності призводить до того, що люди поступово занурюються в штучно створений ними світ. У цьому відношенні культура протистоїть натурі – природі.

Культурне – означає штучно створене, відмінне від того, що дане природою, утворилось природним шляхом, без утручання людини.

Створюючи культуру, люди відділяються від природи і створюють нове позаприродне середовище буття (іграшки та книги, одяг та меблі, скло та бетон, звуки музики та електричне світло). Сліди людського впливу має навіть те, що ми їмо й п'ємо, навіть повітря, яким ми дихаємо. Людство живе ніби на межі двох світів: того, що існує незалежно від нього, – світу природи, та світу матеріальної культури.

Продукти й наслідки людської діяльності, штучно створені людиною предмети і явища називають артефактами (від лат. аrte – штучний, factus – виконаний). Артефактами – феноменами культури – є виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби і способи дій.

Культура включає в себе не тільки те, що знаходиться поза людиною, а й зміни, які вона виконує в самій собі, в своїм тілі, в своїй душі, у власній фізичній та духовній зовнішності. Отже, культура є світ людської діяльності, або світ артефактів – це її найперша, але недостатня для розуміння її сутності характеристика.

2.1.2. Культура як світ смислів

Культура являє собою світ смислів. Людина – творіння природи, й усі її закони зберігають свою силу у