Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

3. Комунікативна функція зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує за допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання. При цьому одні символічні форми мають яскраво виражений загальнолюдський зміст, інші – національний, регіональний, релігійний. Таким чином, символічний зміст культури, забезпечуючи живий зв’язок поколінь, закладає міцний фундамент для становлення духовності людини, розширення її контактів з навколишнім середовищем.

4. Нормативно-регулююча функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства. Якщо, скажімо, для епохи Ренесансу цінністю була універсалізація особи, то для індустріальної доби – її вузька спеціалізація. Однак є цінності, не обмежені історичними рамками, наділені статусом вічності. До них можна віднести, наприклад, християнські 10 заповідей.

Норми у формі моралі, права, звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів служать засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі. Так, цінність “демократія” в античній Греції виражалася зовсім в інших культурних нормах, ніж, наприклад, в ліберальній Англії.

5. Інтегративна функція культури виражається в здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної та ідеологічної орієнтації, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи – в світову цивілізацію. Слід, однак, зауважити, що в культурному розвитку має місце тенденція не лише до взаємопритягання, а й до взаємовідштовхування, що проявляється як на рівні культурних типів, так і окремих культурних напрямів. Історія засвідчує, що зближення культур, як правило, проходило на основі генетичної або функціональної спорідненості. Взяти хоча б культурну близькість народів Прибалтики і Скандинавії або Азербайджану і Туреччини.

Особливо велика потреба в інтеграційній функції культури відчувається в сучасних умовах, коли в одних регіонах зростає соціальна напруга, а в інших відбувається бурхливий процес інтеграції (Західна Європа). Сьогодні культурний прогрес спрямований, з одного боку, на інтеграцію народів, соціальних і культурних систем, з іншого – на здобуття національного суверенітету та збереження культурної самобутності.

6. Емоційно-естетична і виховна функція культури полягає у формуванні у людей засобами культурно-художнього впливу почуття прекрасного, виховання у них гідності, шани й поваги до національних та загальнолюдських цінностей, до людей, сім’ї, навколишнього природного середовища.

 

ТЕМА 3. СОЦІОКУЛЬТУРНА ДИНАМІКА. ДІАЛОГ КУЛЬТУР

3.1. Провідні теорії динаміки культури.

3.2. Наступність як закономірність розвитку культури.

3.3.Наука і техніка як складові частини матеріальної і духовної культури. Концепція „двох культур” Ч.П. Сноу.

3.4. Гуманістичні тенденції науково-технічного прогресу, проблеми та суперечності  їх розвитку на сучасному етапі.

3.5. Міжкультурна комунікація. Толерантність і емпатія як специфічні риси комунікативних процесів міжкультурного дискурсу.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Матвєєва Л.Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 2005.

Культурология. Основы теории и истории культуры: Учеб. пособие. – Спб., 1996.

Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посібник. – К., 2006.

Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посібник. – К., 2004. – С.75 -78.

Гуревич П.С. Культурология. Курс лекций: Учебник для вузов. – М., 2003. – С. 104 – 122.

Павленко О.П. Культурологія: Посібник для підготовки до іспитів. – К., 2006.

Колінгвуд Дж. Ідея історії. – К., 1996.

 

3.1. Провідні теорії динаміки культури. Під динамікою культури в культурології прийнято розуміти наукове осмислення сутності культурно-історичного процесу, його основних принципів і властивостей, а також закономірності змін. Власне, динаміка культури – це її розвиток та зміни.

На сьогодні культурологія спирається на три основні підходи в поясненні культурної динаміки (чи культурних змін), а саме:

еволюціоністська парадигма – наголошує на культурній спільності всього людства і вбачає в усій історії єдиний вектор розвитку, який утворюється послідовністю культурно-історичних епох.

Іншими словами, історія культури людства розуміється як спільний еволюційний процес, єдиний шлях, яким повинні пройти всі народи. Причому культурно-історичні епохи та їх послідовність у різних еволюційних теоріях можуть визначатися за різними принципами: або як еволюція людської свідомості й моралі (рух від дикості через варварство до цивілізації), або як еволюція форм пізнання (магія – релігія – наука), або як еволюція економічно-виробничих відносин (первісний комунізм – рабовласництво – феодалізм – капіталізм – соціалізм – комунізм), або як процес зміни форм політичного устрою суспільства. Спільним у всіх цих теоріях є те, що культурний розвиток і прогрес виявляється у безперервних поступових змінах, кількісних збільшеннях одних та зменшеннях інших вимірів і якостей культури: наприклад, у збільшеннях рівня соціальної справедливості або технічної оснащеності, зменшеннях рівня залежності від природи або расової й національної нетерпимості тощо. Еволюціоністська культурологічна парадигма вважається хронологічно першою (принаймні стосовно європейської науки сучасного типу). Її джерела найчастіше виявляються в просвітницькій ідеї про те, що тенденція до змін одвіку закладена в культурі, є її