Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

1.Кожне плем'я або родина народів, що характеризуються окремою мовою або групою мов, досить близьких між собою, утворює самобутній культурно-історичний тип.

2.Для того щоб цивілізація, властива самобутньому культурно-історичному типу, могла розвиватися, необхідно, аби належні до нього народи мали політичну незалежність.

3.Засади цивілізації одного культурно-історичного типу не передаються народам іншого типу. Кожен культурно-історичний тип випрацьовує їх для себе самостійно, і можна говорити тільки про більший або менший вплив чужих цивілізацій.

4.Цивілізація, властива кожному культурно-історичному типові, тільки тоді досягає повноти, різноманітності й багатства, коли є різноманітними етнографічні елементи, що його становлять.

5.За ходом розвитку культурно-історичні типи уподібнюються багаторічним одноплідним рослинам, у яких період росту може бути невизначено довгим, але період цвітіння й плодоношення відносно короткий та виснажує раз і назавжди їх життєву силу.

Данилевський звертав увагу на те, що різні народи робили різної ваги і характеру внески в культурний розвиток людства. На цій підставі він виділяв народи-творці, народи-руйнівники та народи суто етнографічні.

Лео Фробеніус (1873—1938), німецький етнолог і представник філософії культури, запропонував поняття "культурного кола" та вчення, згідно з яким певні культурні форми є характерними для певних життєвих просторів й обмежуються ними. За Фробеніусом, кожна культура є своєрідним організмом, окремою, самостійною сутністю, яка проходить ті самі стадії розвитку, що і рослина, тварина або людина.

Освальд Шпенглер (1880—1936) поділяв історію на історії локальних культур, кожна з яких існує приблизно тисячоліття і врешті-решт перетворюється на цивілізацію. Кожна культура існує уособлено, ізольовано, живе своїм індивідуальним життям, у власному ритмі й „тональності”, вона нічого не може перейняти від інших культур. З переходом до стадії цивілізації культурний організм поступово гине. Цивілізація як уособлення бездушного інтелекту та масового суспільства є занепадом, „присмерком” культури. З переходом до цивілізації (на думку Шпенглера, у греко-римській культурі це відбулося в епоху еллінізму, а в західноєвропейській — у XIX ст.) стають нібито непотрібними художня й літературна творчість. Тому Шпенглер пропонував сучасникам відмовитися від безпідставних претензій на „сучасну культуру” і чесно та відверто звернутись до техніцизму.

Арнольд Джозеф Тойнбі (1889—1975), англійський історик та філософ, також значною мірою поділяв ідеї коловороту локальних культур. Він був переконаний у багатоманітності форм соціальної організації людства, кожна з яких має індивідуальну систему цінностей. Усі культури (або ж цивілізації) проходять у своєму розвитку одні й ті самі стадії виникнення, зростання, надлому і занепаду, після чого поступаються місцем іншим. Розвиток, динаміка руху цивілізації визначається законом "виклику й відповіді", згідно з котрим кожен крок цивілізації вперед робиться як відповідь на той чи інший "виклик" (ризик, загрозу з боку природи або історії). Тойнбі виділяв спочатку 21 тип локальних культур-цивілізацій, потім поступово скоротив їх кількість до 5. При цьому Тойнбі переконаний, що жодна цивілізація ще не пройшла весь можливий шлях до кінця. Крім того, у своїй 12-томній праці "Осягнення історії" він писав, що абсолютно незалежними та замкнутими різні культури були тільки до європейського Нового часу (Модерну). З цього ж періоду вони вступають між собою у взаємодію і можуть уникнути загибелі, якщо об'єднаються в єдину світову цивілізацію на основі майбутньої нової Вселенської релігії.

Одним з наслідків впливу циклічної парадигми на наукову ментальність стала зміна уявлень про музей. З точки зору циклізму для вивчення культури недостатньо зібрати її культурні об'єкти, ритуали тощо, описати і систематизувати їх. Необхідно також з'ясувати функцію кожного об'єкта або елемента в цілісності культури. В традиційному „еволюціоністському” історичному або етнографічному музеї експозиція організована за "каталожним" принципом, тобто експонати систематизовані й розміщені на стендах або у вітринах, акцентується увага на їх історичній еволюції, змінах (наприклад, удосконалення знарядь праці або специфіка костюма різних епох). За таким принципом оформлено експозицію Національного музею історії України в м. Києві. В музеї ж, експозиція якого оформлена з позицій циклістської парадигми та функціоналізму, метою є відтворення відповідного культурного середовища. В такому музеї експонати мають демонструвати  свою функцію, свою культурну роль. Відвідувач може не просто побачити „предмети вжитку”, а відчути образ, своєрідність іншої культури чи іншої епохи. За таким принципом організовано, наприклад, Державний музей народної архітектури і побуту України в Пирогові під Києвом.

Учені, які створювали свої концепції культури в межах циклізму, по-різному уявляли фази культурних змін, по-різному класифікували живі та померлі культури. Наприклад, М. Данилевський виділяв від 10 до 13 культурно-історичних типів (або культур), серед котрих завжди називав: єгипетський, китайський, ассирійсько-вавілоно-фінікійський (або давньосемітський), індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, новосемітський (або аравійський), германо-романський (або європейський).

О. Шпенглер нараховував вісім культур: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, „аполлонівська” (греко-римська), „магічна” (візантійсько-арабська),