Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Виникнення більш або менш тривалих перерв у розвитку культури, звичайно, пов’язано з процесами розвитку суспільства, з суперечностями суспільного прогресу. 

Слід мати на увазі, що масштаби, обсяг і характер занепаду культури, які безпосередньо випливають із суперечностей суспільного прогресу в умовах класово-антогоністичних суспільств, можуть бути різними. Причини занепаду в розвитку культури, який може охоплювати найрізноманітніші періоди часу (від кількох десятків років до сторіч і навіть тисячоліть), звичайно, не можна зводити лише до соціально-політичних, оскільки духовна культура у своєму розвитку має певну самостійність. Зокрема, перервний характер розвитку духовної культури пояснюється характером самого процесу пізнання, який сповнений суперечностей. Як безсумнівним є зв’язок між соціальними процесами, що відбувалися у середньовічній Європі, й процесами розвитку європейської культури цього періоду, так і безсумнівним є  інший зв’язок, що виявився у розвитку самих ідей.

В історії людства були періоди регресу, занепаду культури, катастрофи в розвитку культури (наприклад, загибель крито-мікенської культури), але навіть у тих випадках, коли гинули цілі цивілізації, їх культурні досягнення не щезали безслідно. Вони однаково так чи інакше включалися в усесвітню скарбницю культури, слугували цілям культурно-історичного прогресу.

Як свідчить історія, у найтяжчі періоди, коли відбувалися реакційні повороти в політичному житті суспільства, а розвиток духовної культури на тривалий час затримувався або переривався зовсім, розвиток матеріальної культури, як правило, не переривався на довгий час, хоча, зрозуміло, й ішов повільніше, ніж зазвичай. Це пов’язано з тим, що існування суспільства неможливо без постійного процесу виробництва. Повне зруйнування матеріального виробництва означало б кінець і самого суспільства, його культури.

Інакше кажучи, через внутрішню специфіку духовної культури багато духовних цінностей, зокрема твори літератури та мистецтва, наукові досягнення можуть бути втрачені назавжди, тобто перерви в її розвитку можуть бути значно відчутнішими й тривалішими, а час від часу приймають буквально катастрофічний характер. З цією особливістю духовного виробництва значною мірою пов’язаний і сам факт нерівномірного розвитку матеріальної та духовної культури.

Наступність у галузі духовної культури неможлива без усвідомлення людиною значення духовних цінностей, що передаються у спадок. Узагалі, слід розрізняти поняття „наступність” та „успадкування”. „Наступність” – категорія загальнофілософська. Тому вона має методологічне значення для всієї культури, як матеріальної, так і духовної. Категорія ж „культурна спадщина”, зазвичай, застосовується до процесів, що відбуваються в галузі духовної культури.

Слід зауважити, що кожна соціальна верства успадковує цінне в культурі минулих епох як для того, щоб увічнити ці цінності, так і для того, щоб у минулому знайти опертя для своїх ідейних позицій. У процесі розвитку духовної культури треба розрізняти позитивну та негативну форми наступності. Позитивна ґрунтується на практичній переробці й використанні позитивних результатів, досягнутих попередніми поколіннями. Негативна виникає на противагу тим чи іншим, висунутим раніше ідеям, які виявилися повністю неспроможними. Прикладом негативної наступності може слугувати критика К. Марксом теорії народонаселення Мальтуса.

Наука та мистецтво по-різному відображають різні сторони матеріального світу. Це приводить до того, що для науки переважне значення має наступність у змісті, у той час як для розвитку мистецтва як художньо-образного способу пізнання світу переважне значення має наступність у формі. Це, звичайно, не означає, що в мистецтві немає наступності в змісті. „Вічні проблеми” мистецтва: любов і ненависть, дружба і ворожнеча, ідея визнання особистості, її обов’язку перед суспільством – завжди хвилювали й будуть хвилювати людей. Але мистецтво кожної епохи по-своєму розв’язує ці проблеми. Якщо в науці існує наступність понять, ідей, законів, категорій, правил, по суті, незалежно від того, в якій формі вони виражені, то в процесі розвитку мистецтва успадковуються не лише художні ідеї, творчі принципи, естетичні норми, а й самі твори мистецтва в цілому.

Інша важлива особливість розвитку мистецтва (на відміну від розвитку науки) полягає в тому, що тут наступність відіграє істотно іншу роль. Так, кожне нове за своїм значенням відкриття в науці примушує піддати перегляду уявлення, які панували раніше в певній галузі знань. Кожен великий революційний переворот у науці часто перетворює обсяг старих знань у надбання історичного архіву (звичайно, раціональний їх вміст, „зерна істини”, кладуться у фундамент нової теорії), тоді як твори справжнього мистецтва живуть вічно.

Глибокий та тонкий зв’язок минулого й сучасного не обмежений різними сферами матеріальної культури, прикладного мистецтва, усної творчості. Вона пронизує і всі інші галузі духовного життя людства. Це наочно відстежується в історико-філософському процесі, у розвитку релігійної свідомості та в процесі виникнення світових релігій: буддизму, християнства, ісламу. Останнє особливо цікаве, оскільки часто зміна релігійних вірувань, поглядів набувала вкрай ворожих форм, що були часто пов’язані зі спробами знищення попереднього культу, його атрибутики. Згадаймо хоча б процес становлення і зміни язичеських вірувань християнськими, а язичества в Київській Русі – православ’ям.

Ретроспективний погляд у минуле дозволяє побачити одну суттєву обставину: еволюція різних релігійних уявлень, незважаючи на