Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. сутність культури та її генеза

Але разом з тим не можна забувати, що наукою та технікою культура не вичерпується. Одна з вимог древніх мудреців – „знай міру, досягай золотої середини” – може бути реалізована при усвідомленні значимості для розвитку особистості всіх інших елементів культури відповідно до вимог епохи. У зв’язку з цим правомірним є твердження, згідно з яким суспільною виробничою силою стають поряд із наукою й інші елементи культури.

Щодо третьої тенденції. Гуманістична роль науки і техніки в прогресі культури полягає в тому, що культура виступає сферою виробництва не самих матеріальних благ, а насамперед творчої особистості, залученої до праці, як до колективної самодіяльності. У результаті вона стає виробничою силою.

Слід зауважити, що проблема гуманістичного змісту НТП виникла ще у ХVІІ ст., під час так званої наукової революції. До цього можна було говорити про безпосередній вплив культури на науку і техніку. Культура в усьому своєму багатоманітті, традиційних формах організації людей визначала той чи інший соціальний статус науки, ставлення до неї суспільства (її розвиток міг заохочуватися в античному полісі, її творці спалювалися на вогнищах інквізиції, вона виступала основою виховання і навчання тощо). Зворотний вплив науки та техніки на традиційні форми культури зумовлений прискоренням НТП. Зараз наука фактично регламентує всі сфери людської діяльності, як виробничу, так і позавиробничу, впливає на зміну традиційних форм організації людей. Але в будь-якому випадку і наука і техніка, залишаючись складовими елементами культури (духовної та матеріальної) і розвиваючись за власними законами, виражають загальні закономірності культурного процесу: по-перше, наступність матеріальної культури є основою наступності культури в цілому, по-друге, людська діяльність обумовлена розвитком культури в певному природному середовищі, що передбачає збереження біотичного коловороту й оволодіння людиною „царством свободи”.

3.5. Міжкультурна комунікація. Толерантність і емпатія як специфічні риси комунікативних процесів міжкультурного дискурсу

Питання про ціннісний характер культури тісно пов'язане із проблемою ціннісних аспектів міжкультурної комунікації.

Під комунікацією розуміється спілкування як процес соціальної взаємодії, взятий у знаковому аспекті. На рівні людського спілкування засобами комунікації стають різні соціально вироблені й фіксовані в певній культурі знакові системи (вербальні та невербальні).

Відомий німецький філософ К. Ясперс (1883-1969) визначав комунікацію як взаємозалежність, протилежну договору, що повинна ґрунтуватися на усвідомленій духовній спільності ("контакт – замість контракту").

Міжкультурна комунікація, таким чином, – це процес взаємного зв’язку і взаємодії представників різних культур. Це специфічна суб'єкт-суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями й навичками носіїв різних типів культур.

У  процесі  такого спілкування  передається та засвоюється соціальний досвід, формуються історично визначені типи особистостей.

Можна виділити пряме міжкультурне спілкування (безпосередній контакт) і непряме, коли між партнерами існує просторово-часова дистанція. К. Ясперс називав комунікацію "безмежним взаємним перебуванням у бесіді". Особистий контакт має велику силу емоційного впливу, в ньому діє соціально-психологічний "механізм" зараження та наслідування. Особливу роль відіграє мова й так звана паралінгвістична система інформації (мова міміки і жестів), у якій закріплені певні соціальні значення.

Особливості міжкультурного спілкування визначаються й особливостями спілкування в середині культури. Комунікативним аспектам культури присвячені роботи Б. Маліновського, Й. Гейзинга, М. Еліаде, в яких культура розглядається як специфічно людський спосіб спілкування.

 

„Культура – це одна з форм гри. До ігрового елемента культурного спілкування треба ставитися більш серйозно, ніж це роблять сучасні люди. Багато сучасних людей порівняно з дикунами, що розуміли серйозність культурного спілкування, є просто варварами, які руйнують і саму сутність культури. Треба жити граючи, оскільки гра – найсерйозніше в житті”.

Й. Гейзинга. НОМО LUDENS Людина граюча

 

Підхід до культури як сфери спілкування був здійснений М.М. Бахтіним, В.С. Біблером, Н.А. Побєдою та іншими. Так, В.С. Біблер розглядає культуру як унікальний і універсальний спосіб спілкування, причому не тільки в рамках свого соціуму, а й у масштабі всього людства.

 

„У XX ст. типологічно різні культури (цілісні кристали творів мистецтва, релігії, моральності...) втягуються в один часовий і духовний „простір” дивно та болісно, сполучаються одна з одною, майже по-боровськи "доповнюють", тобто виключають й припускають одна одну. Культури Азії, Європи й Америки „юрбляться” в тій самій свідомості; їх не вдається розмістити по висхідній лінії (вище – нижче, краще – гірше)”

В.С. Біблер. Культура. Діалог культур

 

Важливо відзначити, що спілкування виникає між суб'єктами, які мають подібності та розбіжності, діють у різних ціннісних полях. Тому багато проблем спілкування концентруються саме навколо поняття цінності, а також пов'язані з потребами й установками, що формуються культурою. В Америці вищими цінностями є демократія, ліберальні свободи, вільне підприємництво, тоді як у Єгипті більше значення мають кланові цінності, пов'язані з дотриманням ісламських правил пристойності. Якщо ми хочемо, щоб спілкування було успішним, ми повинні не тільки усвідомити, що є найбільш цінним для нас, а й також що є цінним для тієї культури, з