Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Програма гармонійного розвитку містить п’ять основних суперечностей, які пропонується вирішувати з використанням різних сценаріїв розвитку (суперечності між реальним життям і життям в гармонії з природою, між реальним розвитком і довкіллям, суперечності інтересів сучасного і майбутнього поколінь, суперечності між багатими і бідними, внутрішньо економічні суперечності).

Відповідно до сучасного екологічного підходу гармонійний розвиток – це такий розвиток, який не виводить глобальну цивілізацію за межі господарської ємності біосфери, не викликає у біосфери процесів руйнування, деградації і виникнення непридатних для життя людини умов.

У стратегії сталого розвитку США з 16 принципів розвитку 7 присвячені економічному зростанню, розвитку й ефективності. Екологічні проблеми, які згадуються в 12 пунктах зводяться до боротьби із забрудненнями, відходами, до локальної очистки довкілля. Суперечності між економікою і екологією залишаються. Американці планують поширити свій «досвід» на інші країни, які не мають ні американського багатства, ні могутності, ні технічних можливостей. Між рядками американської стратегії розвитку читається, що весь світ буде охороняти довкілля під керівництвом США для їх економічного процвітання і соціальної справедливості.

В. Данілов-Данільян і К. Лосєв дійшли висновку, що справжньою критичною межею, зімкнення з якою представляє реальну загрозу для людства, є не критичні ресурси надр, запаси прісної води, доступні для використання джерела енергії, а господарська ємність біосфери – гранично допустиме антропогенне навантаження на біосферу, перевищення якого приводить її у стан збурення, а потім і до розвитку деградаційних процесів. На противагу розглянутим вище концепціям розвитку людства вони наводять свою – концепцію біотичної регуляції навколишнього середовища.

Завдяки біотичній регуляції придатне для життя на Землі природне середовище відновлювалося після будь-яких локальних і регіональних катастроф, біотична регуляція ніколи не переставала діяти в глобальних масштабах. Ця регуляція забезпечується перш за все роботою бактерій і грибів, які споживають до 90% енергії, що запасається в органічній речовині, синтезованій рослинами. Дрібні безхребетні споживають ще близько 10%, практично всю залишкову частину потоків енергії. Хребетні використовують менше 1% потоку енергії в угрупованні. Їхня робота, яка виконується в рамках біотичної регуляції довкілля, становить мізерну частку тієї роботи, що виконується рештою живих організмів. А це означає, що 99% праці самої людини, спрямованої на управління потужності цивілізації, мають витрачатися на стабілізацію довкілля. На саму ж людину залишається менше 1% від усієї енергії, яку вона створила.

Єдиним засобом збереження придатного для життя людини довкілля в глобальних масштабах є відновлення угруповань природної біоти не в межах мізерних площ заповідників, а на великих територіях земної поверхні. Це вимагає остаточного припинення освоєння дикої природи і рекультивації значної частини освоєних земель, скорочення загального енергоспоживання, поступового припинення економічного зростання, зменшення чисельності населення до можливо прийнятного рівня на основі планування сім’ї. Необхідно зауважити, що і ця пропозиція є також утопічною.

Вже в 70-х роках ХХ століття Римським клубом для недопущення можливої екологічної катастрофи пропонувалося обмеження речовинно-енергетичного споживання природи і мінімізації шкідливих викидів. Ідеалами були проголошені перехід до екологічно чистих технологій, відмова від технократичного ставлення до природи. Але виник новий комплекс проблем, що стосується умов, можливостей і шляхів реалізації цього ідеалу. Як можливо обмежити споживання природних ресурсів при демографічному тиску, як співвідносяться ідеї свободи, демократії, принципи ринкової економіки з вимогами обмеження безперервного зростання виробництва і споживання? Як повинна змінитися структура цінностей технократичної цивілізації, яка досі орієнтується на розширення масштабів перетворення природи?

Н. Федоров писав, що світ йде до кінця. а людина своєю діяльністю навіть сприяє наближенню кінця, бо цивілізація, що експлуатує, а не поновлює, не може мати іншого результату, крім прискорення кінця. Влада над природою повинна означати таку здатність втручатися в природні і суспільні процеси, яка дасть можливість конструктивного вирішення виникаючих колізій і труднощів, зрозуміти той загальнопланетарний порядок, який необхідний для продовження історії цивілізації. Саме загально планетарний порядок, бо біосфера і суспільство це єдине ціле, і ніякі локальні заходи щодо порятунку того або іншого не можуть дати задовільного результату.

Сьогодні вже ясно, що на порядку денному настійно встало питання якомога більш широкої екологізації суспільної свідомості. Екологізація суспільної свідомості включає формування екологічної свідомості як самостійну форму суспільної свідомості, а також внесення екологічного аспекту у всі інші форми суспільної свідомості (політичну, правову, мораль, мистецтво).

Визначаючи подальшу стратегію розвитку людства і цивілізації, нові етично-філософські пріоритети у взаємовідносинах з природою, потрібно пам’ятати, що біосфера існувала до появи на Землі людини і може існувати без неї. А людина без біосфери існувати не може. Тому виконання принципу спільного розвитку, забезпечення коеволюції біосфери і суспільства вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, відповідних обмежень.

З метою надати новий імпульс реалізації «Порядку денного на 21 століття» з 26 серпня до 4 вересня 2002 року в Йоганнесбурзі (Південна Африка) відбувся Всесвітній саміт зі сталого розвитку. Задачею його було знайти відповіді на виклики сталому розвитку, розробити механізм і плани дій, а також графіки їх реалізації на всіх рівнях земного соціуму. На саміті, перш за все, була дана характеристика глобальних тенденцій в основних сферах:

1. Глобалізація. Головна надія в світовій економіці 90-х років – глобалізація потоків товарів,