Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Екологічна політики та екологічне управління – складові частини загальних систем управління (державою, галуззю, регіоном, підприємством) і мають і мають відповідні ієрархічні структури.

Державне управління в сфері охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені державні органи. До останніх належить орган над відомчого управління і контролю в галузі екології Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Міністерство реалізує державну політику в галузі охорони природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення і навколишнього середовища від негативного впливу господарської діяльності. Серед головних завдань Міністерства – і захист екологічних інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони навколишнього середовища. Крім цього Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, організовує і проводить державну екологічну експертизу, обґрунтовує доцільність розроблення державних і регіональних екологічних програм. До складу Міністерства входить 19 структурних підрозділів.

До спеціально уповноважених державних органів також належать обласні управління екологічної безпеки, міські та районні інспекції, що входять до системи управління Міністерства, а також установи санітарно-епідеміологічної служби України, спеціалізовані органи по ресурсних Державних комітетів (водних, земельних ресурсів, з геології, з нагляду за охороною праці та інші).

Функції охорони й використання окремих об’єктів природи виконують названі відповідні відомства. Координацію діяльності всіх цих органів у сфері природокористування здійснюють органи Міністерства охорони навколишнього середовища Контроль за дотриманням санітарних норм навколишнього середовища виконує Міністерство охорони здоров’я.

В природоохоронній діяльності важливу роль мають громадські природоохоронні організації і об’єднання. Вони розробляють і пропагують власні природоохоронні програми, створюють фонди охорони природи, здійснюють разом з державними органами управління перевірки виконання підприємствами та організаціями природоохоронних заходів і планів, дотримання вимог екологічного законодавства.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи. Зростаючий вплив людської діяльності на довкілля викликає небажані зміни в природному середовищі. Проблема гармонізації відносин суспільства і Природи і охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів розумного використання ресурсів планети, їхньої охорони, екологічної рівноваги. Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей, створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони довкілля, укладання офіційних договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій.

Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 100 років тому. У 1875р. Австро-Угорщина та Італія прийняли декларацію про охорону птахів. У 1897р. Росія, Японія та США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами у 1902 році в Парижі про охорону корисних птахів.

В наш час в межах міжнародного співробітництва в галузі охорони природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти: спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових забруднень, запобігання забруднень під час проведення сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та інше.

Особливу групу проектів складають дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення довкілля.

Реалізацією цих проектів займаються різноманітні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації, в тому числі: ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена в 1973 році, котра координує всі види діяльності в галузі захисту природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі; ВМО (Всесвітня метеорологічна організація) ; ЮНЕСКО (Організація ООН з питань освіти науки і культури) ; ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) ; ЄЕК (Європейська економічна комісія) ; МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту) ; МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів (та інші.

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Грінпіс (Зелений світ), з котрою співпрацюють представники громадськості і нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 році в Північній Америці. Вона діє в 30 країнах світу, в Україні працює з 1990 року.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів. У 1972 році відбулася Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища. День відкриття її 5 червня був проголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища. У 1075 р. в Гельсінкі відбулася Нарада з безпеки та співробітництва в Європі, у 1990р. в Москві – Глобальний форум з проблем виживання, у 1992р. в Ріо-де-Жанейро – Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку.

Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (3 – 14 червня 1992р. в Ріо-де-Жанейро) організована для підведення підсумків двадцятирічної охорони навколишнього середовища. Вона зібрала близько 15 тисяч делегатів від 178 країн. Основні ЇЇ рішення: Декларація, в якій сформульовані принципи політики охорони навколишнього середовища та розвитку; «Порядок денний – 21 століття», яка є всесвітньою програмою дій на 21 століття для забезпечення сталого розвитку; Заява щодо принципів охорони та раціонального використання лісів усіх кліматичних зон; конвенція про охорону біологічного різноманіття. Було також