Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Серед численних соціально значущих проблем, що встали перед народами на порозі третього тисячоліття, головне місце зайняла проблема виживання людства і всього живого на Землі. Людському буттю загрожує самознищення. Ця обставина, як і екологічні, науково-технічні і інші моменти, неодноразово інтерпретувалися мислителями самих різних світоглядних орієнтацій. Людина стала, за словами президента Римського клубу А. Печчеї, сама для себе ахілесовою п’ятою. З цієї точки зору дуже важливо зрозуміти саме той першооснов ний факт, як саму причину виникнення тієї чи іншої проблеми, усвідомити шлях, що треба знайти, і чи приведе цей шлях до бажаної кінцевої мети, чи заведе ще далі.

Початок третього тисячоліття людство змушене зустрічати новим сплеском загострення суперечностей між різними країнами, між різними партіями і конфесіями, розростанням екологічної, економічної та соціальної криз як у різних регіонах планети, так і в глобальному масштабі. Це є наслідком вичерпання соціально-економічних форм розвитку суспільства в межах існуючих природно-ресурсних і екологічних умов.

Для вирішення цієї глобальної проблеми необхідна консолідація всіх країн для пошуків і реалізації нових шляхів, для переходу на новий, екологічний стереотип мислення, який певною мірою виражає стратегія екологічно збалансованого розвитку. Важливо усвідомити різницю та пріоритетність ролей у відносинах Людина – Природа – Цивілізація. Сліпа віра в рівноправне та взаємовигідне положення цих першооснов життя призвело до кризи в тому чи іншому розумінні цього слова. Це співіснування уже давно перестало бути взаємовигідним та взаємокорисним, що зумовило антропогенні зміни в природі, яка, в свою чергу, теж певним чином впливає на людську істоту.

Сьогодні уже всім ясно, що здорове навколишнє середовище не менш значуще, ніж матеріальні й духовні потреби.

Без глобальної перебудови відносин в системі «Людина – Природа» всі заходи економічного, екологічного, науково-технічного характеру будуть мати лише приватне значення і не можуть стати скільки-небудь серйозною перешкодою на шляху екологічної катастрофи, що насувається. Кінцевий висновок фахівців, що займаються цією проблемою досить жорсткий: Або людина повинна змінитися, або вона зникне з лиця Землі.

Останнім часом вчені світу уже почали глибоко вивчати закони розвитку Природи, Біосфери, складні взаємозв’язки її живих і неживих компонентів, місце і роль людини в Біосфері, почали активно шукати шляхи виходу з тих кризових ситуацій, у яких опинилася наша цивілізація на початку 21 століття. З’явилася велика кількість концепцій розвитку людства, які пропонують нові форми його поведінки, діяльності, ставлення до Природи і її ресурсів.

Ідея ноосфери. Ноосфера – надзвичайно важливе поняття, уявлення про яке серед багатьох учених-природничників до останнього часу залишається неузгодженим. За визначенням В. І. Вернадського ноосфера – це сфера розумного життя. Цей термін запропонував французький філософ Е. Ларуа, а природознавець П. Тейяр де Шарден та В. І. Вернадський наповнили його змістом. В. І. Вернадський виклав своє бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив майбуття людства як космічного феномену. Він писав: «Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. Й перед ним, його думкою та працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого».

У 1925 році в своїй статті, що була опублікована в Парижі, В. Вернадський писав: «У біосфері існує велика геологічна, можливо космічна сила, планетарну дію якої зазвичай не беруть до уваги в уявленнях про космос... ця сила є розум людини, цілеспрямована і організована воля її як істоти суспільної».

Згідно з тлумаченнями В. І. Вернадського, ноосфера є вищим етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера завдяки розумній діяльності й технічній могутності людини має набути нової функції – функції гармонійної стабілізації умов життя на планеті. В. Вернадський припускав, що людство в майбутньому стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів..

В основі ідеї В. І. Вернадського лежить його соціальний оптимізм і впевненість у величезній силі науки, якій, як він вважав, вдасться об’єднати людство. На жаль у працях В. Вернадського немає наукового опису процесу ноосферогенезу з чіткими характеристиками його складових елементів та етапів розвитку.

Велика гуманістична привабливість концепції, з одного боку, і її неповнота, з іншого, зумовили чимало спекуляцій та вільних тлумачень щодо ідеї ноосфери.

Учення про ноосферу одні учені (В. Казначеев, 1985; О. Яншин, 1988, В. Комаров, 1990 та інші) вважають як одне з найважливіших наукових досягнень, як основний закон соціальної екології, а інші (В. Кутирев, 1990; М. Реймерс, 1994; В. Данілов-Данільян, 2000 та інші) сприймають як утопію, прекрасну мрію про світле екологічне майбутнє, яке практично не може бути вибудовано за низки реальних об’єктивних причин.

Деякі вчені стверджували, що ноосфери уже існували як сфери розуму, продуктом яких були технічні досягнення різного рівня. Інші вважають, що формування ноосфери лише почалося, ще інші – що ноосферогенез вже