Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Правило економіко-екологічного сприйняття, сформульоване американцем Дж. Стайкосом у 1970 р. показує, що проблеми довкілля в суспільстві сприймаються в чотири етапи: перший етап – ні розмов, ні дії; другий – одні розмови і повна бездіяльність; третій – розмови і початок діяльності і четвертий – припинення розмов і рішучі природоохоронні дії.

Відомий еколог Д. Чирас визначив чотири загальні основні принципи, на підставі яких функціонує і розвивається природа:

• рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;
• постійного відновлення ресурсів;
• консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише необхідне і в необхідній їм кількості;
• популяційного контролю – природа не допускає вибухоподібного зростання популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження.

В своїй діяльності людське суспільство порушує всі чотири принципи функціонування і розвитку природи, справляючи тим самим великий тиск на довкілля, що призводить до антропогенних екологічних криз і екологічних катастроф.

Закони охорони природи П. Ерліха

1. Зростання населення і охорона природи принципово суперечать одне одному.
2. Економічна система, охоплена манією зростання, і охорона природи принципово суперечать одне одному.
3. Брати до уваги при прийнятті рішень щодо використання Землі одні лише найближчі цілі і негайне благо людини є смертельно небезпечним не лише для людей, а й для біосфери.

Охорона природи має бути не тільки закликом (який мало хто чує), а й пріоритетом державної та міжнародної політики, а також пріоритетом в діях кожної людини.

 

Мета: Ознайомити студентів з основними тенденціями природокористування, сформувати розуміння необхідності раціонального природокористування і основних шляхів управління природоохоронною діяльністю.

1. Природокористування, визначення поняття, аспекти природокористування.
2. Ресурсокористування, тенденції в розвитку ресурсокористування.
3. Раціональне і нераціональне природокористування, причини нераціонального природокористування.
4. Економіка природокористування, основні завдання її.
5. Шляхи управління природоохоронною діяльністю об’єктів господарювання:
1. Адміністративний шлях управління.
2. Економічні механізми управління.
6. 6.Основні шляхи природоохоронної діяльності.
7. 7.Природно-заповідна мережа України.

Уперше поняття природокористування було запропоновано російським екологом Ю. Куражковським у 1959 році. За його визначенням природокористування – це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров’я.

М. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження.

Природокористування може бути визначено як процес застосування людиною природних цінностей для досягнення своїх цілей (соціальних, господарських, рекреаційних, наукових, естетичних та ін.). Неправильно зводити природокористування тільки до ресурсокористування, бо ресурсами не вичерпується все, що дає нам природа, Звичайно, ресурсокористування є одним із основних видів природокористування, але необхідно виділяти ще і другі аспекти природокористування (соціально-економічний, екологічний, медико-гігієнічний, технологічний та ін.).

Людина завжди задовольняла свої життєві потреби за рахунок споживання природних ресурсів. З самого початку господарювання людство прагнуло досягти найбільшого ефекту при мінімальних затратах. Отже з самого початку існування людського суспільства закладався економічний принцип: досягнення максимального ефекту при мінімальних затратах.

Незважаючи на безперервне зростання життєвих потреб, людство впродовж всього часу свого існування завжди задовольняло їх за рахунок довкілля. Для задоволення зростаючих потреб людям завжди вистачало природних ресурсів біосфери. Тому в людському суспільстві склалося хибне враження, що природні ресурси невичерпні і їх можна споживати в будь-якій кількості необмежений час.

До середини ХХ століття критерієм ефективності людської діяльності було одержання максимальних благ за мінімальних витрат і неконтрольована, хижацька експлуатація природних ресурсів, а головним принципом ставлення до природи – панування над нею і цілковите підкорення її людиною.

У ХІХ і особливо у ХХ столітті відбувся машинний і індустріальний розвиток людського суспільства, Це призвело до широкого використання металів, а для їх одержання – великої кількості енергії, потреби в якій задовольнялися викопним паливом. Людство почало розуміти, що ресурси, що створювалися мільйонами років, можуть скоро вичерпатись. Починаючи з другої половини ХХ століття у багатьох країнах почали говорити про еколого-економічний принцип господарювання: одержання максимального економічного ефекту за якнайменшої шкоди для довкілля.

Після об’єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат, яких зазнає людство в останній час, стало зрозуміло, що якщо ми хочемо вижити, принципи природокористування повинні бути іншими.

Провідним принципом природокористування в наш час повинен стати еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання має бути: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами й мінімальними порушеннями природного середовища.

Однак, це потребує вкладання значних коштів у природоохоронну сферу, що значно зменшує прибутковість виробництва. Тому економічні і екологічні інтереси завжди стикаються і, на жаль, частіше перемагають економічні. Сьогодні вартість природних благ і послуг або зовсім не визначена, або її набагато занижують, що призводить до прийняття анти екологічних рішень, до спотворення оцінки екологічного ризику через традиційні показники валового національного продукту.

Раціональне природокористування – це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів.

Нераціональним вважається таке природокористування,