Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Контроль і управління якістю води є одним із засобів санітарної охорони водойм від антропогенних забруднень та забезпечення раціонального використання водних ресурсів.

Ступінь допустимого забруднення води у водоймах, що визначається її фізичними властивостями і здатністю до нейтралізації домішок та самоочищення, розглядають як гранично допустиме навантаження на водойму (ГДН). Відповідно до регламенту водокористування «Правила охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» допустиме навантаження на водойму (Сдоп.) визначається як різниця між установленим нормативним навантаженням та існуючим (Сісн.).

Склад і властивості води у водоймах мають відповідати нормативам у створі на відстані 1 км вище від найближчого водокористувача.

Як і для атмосферного повітря, для води встановлено нормування якості. Принцип тут пов’язаний з категорією водойми. Для водойм першої категорії (вода яких використовується для централізованого водопостачання), для водойм рибогосподарських встановлені окремо ГДК хімічних речовин.

Показником органічного забруднення води є БСК (біологічне споживання кисню) та ХСК (хімічне споживання кисню), а також кількість розчиненого у воді кисню.

Для попередження забруднення водойм проводять різні водоохоронні заходи. Водоохоронними називають заходи, вжиття яких забезпечує дотримання норм якості води у водоймах. Розрізняють три напрями водоохоронних заходів (планувальні, технологічні і санітарно-технічні) та 5 основних видів – юридичний, організаційний, екологічний, економічний і технічний.

Планувальні заходи передбачають відповідне розташування різних підприємств, щоб унеможливити забруднення ними водойм, технологічні заходи передбачають різні технологічні вдосконалення, направленні на зменшення, або на повну відсутність скиду стічних вод у водойми і санітарно-технічні заходи передбачають організацію очистки стічних вод, облаштування оборотного водопостачання і т. п. Основна нормативна вимога до якості води у водоймі – вміст забруднювальних речовин не повинен перевищувати їх ГДК.

Всі питання водокористування та охорони водних ресурсів України регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища України» від 25. 06. 91 р., «Водним Кодексом України» від 6. 06. 95р. та рядом підзаконних актів, а також Міжнародними конвенціями «Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів» від 2. 02. 71р., «Конвенція про захист Чорного моря від забруднення» від 21. 04. 1992р.

Загальний земельний фонд України становить 60 млн га і представлений переважно різновидами чорноземів, які займають 57% всіх сільськогосподарських угідь і становлять 68% орних земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0, 8 га сільськогосподарських угідь.

Найбільше природне багатство України – чорноземи. Вони складають майже 50% світового запасу чорноземів.

Протягом 50 – 60 років було необґрунтовано розорано 2 млн га малопродуктивних природних угідь та схилових земель. Розораність земель в Україні досягла 81%, тобто 57% всієї території. Лише 8% земель України перебуває нині у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті та непокриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, посилилися ерозійні процеси. Так площа еродованої ріллі за останні 25 років збільшилася на 33%, вміст гумусу зменшився з 3, 5% до 3, 2%.

Майже 50% урожаю сільськогосподарських культур вирощується на грунтах, оброблених хімічними добривами та пестицидами. В Україні накопичено 12 тисяч тонн непридатних і заборонених пестицидів. Великої шкоди грунтам України завдала необґрунтована меліорація, результатом чого є підтоплення 50 тис. га орних земель.

Найбільш інтенсивно забруднені сільськогосподарські угіддя пестицидами хлорорганічними, а найвищий рівень забруднення грунтів спостерігається в Констянтинівці, Маріуполі та Алчевську.

Будівництво свердловин, шахт та кар’єрів пов’язане з відчуженням родючих земель, зміною природних ландшафтів та погіршенням екологічної ситуації. В Україні щороку відводиться близько 5 – 7 тисяч га земель для складування відходів та створення шламонакопичувачів. Обсяг накопичених відвальних порід, відходів енергетики та промисловості перевищує 20 млрд. тон, ними зайнято 130 тис. угідь.

Великої гостроти в нашій країні набула проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тон відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів рідких радіоактивних відходів. У промисловості, сільському господарстві, медицині та наукових закладах накопичено більше 100000 відкритих та закритих радіоактивних джерел. Понад 70 млн куб. м радіоактивних відходів зосереджено у відвалах та хвостосховищах уранової, гірничодобувної та переробної промисловості.

Із Чорнобильською аварією пов’язана величезна кількість радіоактивних відходів, точний обсяг яких ще не визначений. В зоні радіоактивного забруднення нині знаходиться територія 11 областей України з загальною площею 3, 7 млн га.

Стан навколишнього природного середовища значною мірою визначається рівнем лісистості та якісним станом лісів. Україна – малолісна країна (лісистість території становить 14%). Площа земель лісового фонду становить 9, 9 млн га, в тому числі вкрита лісом – 8, 6 млн га. За останні 50 років лісистість збільшилася на 4%, але ліси розташовані нерівномірно.

Ліси в