Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Нераціональне природокористування може бути зумовлено планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними «позиками» у природи (перехідні періоди розбудови держави, стихійні лиха, війни, тощо), недбалим обліком та оцінкою природних ресурсів, вузьковідомчими, егоїстичними підходами в економіці та ін.

Найскладніше оцінити наслідки антропогенних негативних впливів на природу, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків від нераціонального використання природних ресурсів.

Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокористування й темпів забруднення довкілля з одночасним вичерпанням природних ресурсів і погіршенням здоров’я населення зумовило формування економіки природокористування – галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, колообігу речовин у природі. Нині зроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній економічній вартості, до якої входять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони.

Основні завдання економіки природокористування:

1. Визначення збитків, заподіяних економіці держави, галузі, підприємства, району чи окремій людині через нераціональне природокористування.
2. Визначення розміру витрат, необхідних для ліквідації наслідків негативних техногенних впливів на довкілля.
3. Оцінка абсолютної та відносної ефективності витрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів.
4. Розробка економічних методів керування природоохоронною роботою і способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва.

До найважливіших проблем економіки природокористування належить об’єктивна оцінка природних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів – це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Необхідно, щоб ціну мали всі об’єкти навколишнього середовища (земля, вода, грунти, повітря, корисні копалини, весь рослинний і тваринний світ. Нормативи плати за використання природних ресурсів повинні визначатися з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, можливості утилізації відходів, умов переробки та ін. І головне в тому, щоб із цих надходжень в повній мірі виділялись кошти на повне відновлення порушених об’єктів навколишнього середовища.

Відомо, що власне природоохоронна діяльність не дає прибутку, тому ніхто ніколи її не буде виконувати, якщо це не буде вигідно. Іншою причиною відсутності зацікавленості об’єктів господарювання в природоохоронній роботі є розбіжність в часі забруднення, або завдання шкоди довкіллю в іншій формі з моментом відшкодування збитків. І відшкодовувати ці збитки повинні будуть уже інші суб’єкти. Люди схильні більше думати про сьогоднішній день, ніж про майбутнє, не замислюючись, що на усунення майбутніх збитків необхідно буде значно більше коштів, ніж прибуток, отриманий шляхом порушення законів екології.

У зв’язку з цим основним завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, коли б вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю, або були матеріально зацікавлені у реалізації заходів у цій галузі.

Перший шлях – це адміністративний механізм управління, який базується на встановленні законів, норм, стандартів, правил природокористування. Але він малоефективний, так як потребує постійного контролю і великої кількості контролерів.

Ефективнішим може бути шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різних економічних важелів з боку держави стає вигіднішим, більш прибутковим дотримання природоохоронного законодавства, ніж його порушення. Але економічні методи не підсилені безпосереднім примусом у найбільш важливих екологічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та термін здійснення природоохоронних заходів.

Адміністрування, не пов’язане з матеріальною зацікавленістю, теж не може змусити підприємство постійно, ефективно й дбайливо ставитись до довкілля. Тому найкращих результатів можна досягти при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким примусом.

Адміністративний шлях управління природоохоронною діяльністю включає:

1. Правова основа – це закони міжнародної і внутрішньодержавної ваги. В них наводяться обов’язкові для всіх громадян вимоги, виконання яких забезпечує нормальне функціонування екосистем та раціональне використання природних ресурсів. В нашій державі основним законодавчим документом у цій галузі є «Закон України про навколишнє природне середовище», прийнятий Верховною Радою 1 липня 1991 р. До важливих природоохоронних актів належать також другі закони: «Про охорону атмосферного повітря», «Водний кодекс України», земельне та лісове законодавство та ін.
2. Система екологічних стандартів. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві і стандарти підприємств. Всі стандарти з охорони природи об’єднані під загальним номером 17.
3. Нормативи якості довкілля: гранично допустимі концентрації для різних середовищ довкілля (ГДК), гранично допустимі рівні (ГДР), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі скиди (ГДС) та ін.
4. Система екологічного контролю. На державному і міждержавному рівнях створені різні організації, зобов’язані стежити за виконанням законів і здійснювати моніторинг навколишнього середовища. Система екологічного контролю постійно дає інформацію про стан екосистем і здоров’я людей в тому чи іншому районі.

В систему екологічного контролю крім різного виду екологічного моніторингу також входять:

• Екологічна експертиза – оцінка впливів на довкілля й здоров’я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства. За українським законодавством проведення експертизи обов’язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь-якого проекту технологій будівництва реконструкції, тощо. Основні завдання експертизи – сприяти дотриманню природоохоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримання й відновлення довкілля.
• Екологічні експертизи бувають кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані; за призначенням вони можуть бути первинні й вторинні; за масштабами – локальні, районні, регіональні, державні й міждержавні.
• Екологічний паспорт – комплексний документ, який містить характеристику взаємовідносин