Київський університет в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму (1933-1941 рр.)

Практичне значення дослідження полягає в тому, що зміст, положення і висновки роботи розширюють спектр наукових знань про характер суспільно-політичних процесів, що відбувались в УРСР у роки сталінізму; висвітлюють маловідомі сторінки історії. Фактичний матеріал і висновки дослідження можна широко застосовувати для подальшого наукового вивчення історії України доби сталінізму.

Залучення до наукового обігу документів і матеріалів, що по-новому характеризують діяльність репресованих співробітників і студентів КДУ має сприяти реабілітації в суспільній свідомості жертв терору, а також засудженню злочинів сталінізму на державному рівні. Положення дослідження можуть бути використані у підготовці навчальних курсів з історії України, при написанні монографій та колективних праць.

Наукова апробація дисертації. Доповіді, в яких були розкриті основні положення роботи, представлені на Міжнародній науково-практичній конференції (далі – МНПК) „Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів, 2004” (Київ, 24/4/2004), пленарному засіданні IV МНПК „Шевченківська весна, 2006” (Київ, 3/3/2006).

Головні положення дослідження висвітлені в 4 статтях, що вміщені у провідних наукових виданнях, і в публікаціях матеріалів доповіді на науковій конференції загальним обсягом 3 др. арк.

 

 

У першому розділі „Історіографія та джерельна база” охарактеризовано стан наукової розробки теми та виділено раніше нерозв’язані аспекти проблеми.

Стан наукової розробки проблеми. В українській радянській історіографії історія Київського університету була інтегрована до системи вивчення історії вищої школи радянської України та СРСР. У виданнях, присвячених історії вищої школи й університетської освіти в СРСР, історія КДУ подавалась у межах інформації загальної, що здебільшого носила довідковий характер.

У монографії „Розвиток науки в Київському університеті за сто років” було започатковано формування ідеологічного штампу – образу Київського університету 1933-41 рр. Згодом було вироблено системний підхід, згідно якого історія КДУ подавалась через призму індустріалізації, колективізації та культурної революції. Завданням університетської вищої школи на цьому етапі була підготовка кваліфікованих кадрів майбутніх будівників соціалізму. Життя та діяльність викладачів і студентів КДУ розглядалась у контексті діяльності партійної, профспілкової та комсомольської організацій і висвітлювалась через призму численних ідеологічних кампаній, що передбачали активну участь представників особового складу університету.

В основі робіт була теза про зародження в 1920-30-х рр. у СРСР унікальної системи університетської освіти, що базувалась на новій ідеології та „була повністю перебудована до потреб соціалістичного будівництва”. Роботи з історії Київського університету, виходили планово, здебільшого до ювілеїв. Часто дослідники університетського життя 1933-41 рр. змушені були свідомо замовчувати історичні факти. Прямим наслідком подібного підходу стало те, що наукове значення досліджень нівелювалося, натомість зростала їх пропагандистська цінність.

В кін. 1980-х та на поч. 90-х рр. відбулися значні геополітичні та суспільні зміни, що сприяли відродженню української державності. Після розпаду СРСР у науковців з’явилася можливість працювати з раніше недосяжними документами. Набуває сили процес реанімації історичної пам’яті, повертаються забуті імена, без ідеологічної тенденційності та цензури, аналізуються події, що раніше висвітлювалися упереджено.

В кін. 1990-х – на поч. 2000-х рр. розпочинається систематична робота по дослідженню історії окремих факультетів Київського університету. В 2004 р. під редакцією Казьмирчука Г.Д. вийшла робота, присвячена історичному факультету, в якій значну увагу приділено діячам КДУ 1933-41-х рр. Результатом інтересу історіографії до проблеми на сучасному етапі стала поява серії біографічних досліджень, в яких автори намагалися через призму особистості окремих діячів університету дослідити питання більш загальні.

В роботах, присвячених діячам КДУ 1930-х рр., зокрема, Зерову М.К., Кравчуку М.П., Мірзі-Авак‘янц Н.Ю., Оглоблину О.П., Полонській-Василенко Н.Д., Штеппі К.Т., Юринцю В.О., було простежено долю української наукової інтелігенції в умовах розгортання політичного терору.

Важливі відомості про Київський університет 1933-41 рр. і його діячів містяться в дослідженнях Ляпіної О.В. Зокрема, простежені долі викладачів і науковців, що працювали в КДУ в 1920-30-і рр. – Базилевича В.М., Гермайзе О.Ю., Данилевича В.Ю., Оглоблина О.П., Грушевського О.С., Романовського В.О. тощо.

Важливим етапом дослідження проблеми стала поява робіт, присвячених ректорам КДУ. Зокрема, вперше були системно досліджені постаті керівників університету досліджуваної доби, відтворені основні етапи біографії, віднайдені унікальні фотозображення, автографи, подано перелік архівних джерел (зокрема, архівно-слідчі справи Левіка Р.С., Сахновського Л.Н., Зюлькова Ф.І.), складено бібліографічний опис робіт тощо.

Процес розгортання репресій проти керівного складу КДУ в 1930-х рр. в роботах Шевченко Л.В.

Залучення матеріалів з архівно-слідчих справ та інших документів, що раніше були недосяжні для істориків, дозволило об’єктивно відтворити події університетського життя 1930-х рр.

З точки зору методологічних підходів, сучасна українська історіографія розглядає історію Київського університету як складову історії України й українського суспільства. Факт появи інтересу до вивчення проблем, напряму пов’язаних з історією Київського університету, не лише як освітньо-наукового закладу, а й суспільно-політичного осередку, свідчить про виокремлення в сучасній українській історіографії самостійного напрямку досліджень.

Джерельною основою дослідження є комплекс архівних матеріалів і опублікованих джерел, що відносяться до обраної проблеми й охоплюють основні її аспекти. Вагомим внеском у розробку теми є залучення джерел, що вводяться до наукового обігу вперше.